Демократія
Информация - Политология
Другие материалы по предмету Политология
рстким контролем з боку громадськості. Вирішальним критерієм оцінки лідера є те, наскільки його дії сприяють досягненню кінцевої мети суспільства (Дж. Вольф).
Однією зі спроб вийти з протиріч теорії плюралістичної демократії є сформульована Р. Далем теорія поліархії множинності центрів влади, а отже, і елітних груп у демократичному суспільстві. Тобто мається на увазі, що замість єдиного центру суверенної влади повинна бути множинність таких центрів, жоден з яких не може бути повністю суверенним. Демократичною вважається система, в якій влада дисперсна на противагу владі небагатьох диктатурі.
Р. Даль вважає, що термін "демократія" придатний лише для характеристики ідеального стану суспільства. Дійсний стан системи, що наближається до ідеального стану то поліархія. Звичайно, і така система не позбавлена вад порівняно з демократією. Але вона краща, ніж безмежна влада більшості, або влада еліти. Загалом, на думку Р. Даля, демократія і автократія це більш-менш теоретичні утворення. У завершеному вигляді вони фактично ніде не були реалізовані.
Доктрина поліархії виходить із того, що, згідно з вимогами ліберальної демократії, консенсус і політична рівність повинні бути активними і такими, що розвиваються. Для цього кожний громадянин повинен володіти невідємним правом формулювати і відкрито демонструвати, кому він надає перевагу. Саме це збільшує і гарантує можливість рівності в управлінні суспільством.
Поліархія поліпшує і доповнює принципи демократії, управління більшості шляхом удосконалення системи народного представництва, міцнішої гарантії прав меншості, ви користання електорального та Інших пристроїв для управління представників більшості, усунення різних видів політичної нерівності.
Від гегемоністського управління еліт поліархія відрізняється кількістю можливостей для опозиції заперечувати урядову поведінку, кількістю відкритих конфліктів між політичними лідерами, а також відкритим змаганням на підтримку претендентів на лідерство, особливо за допомогою виборчого голосування, періодичним проведенням місцевих і національних виборів за участю політичних партій, що змагаються.
Однією із поширених є доктрина корпоративної демократії. Вона виникає в звязку з появою і утвердженням організацій бізнесу і робітничого класу, які захищають інтереси не окремих підприємців чи робітників, а корпоративні інтереси всіх членів відповідних організацій. У звязку з цим виникає корпоративізм як напрям політології. Він є відображенням формування інституційного механізму для вироблення політики за участю представників політичної еліти країни і лідерів обмеженої кількості могутніх організацій, тобто еліти бізнесу і профспілок. При такій взаємодії корпоративні організації набувають монопольного права представляти інтереси всіх членів відповідних корпорацій в обмін на прийняття на себе деяких обмежень, визначених державою.
Концепція корпоративної демократії має точки зіткнення з теорією політичного плюралізму. Вона визнає наявність центрів сили поза органами державної влади. Проте їх дія поза державним контролем вважається деструктивною. Але головна відмінність полягає в іншому. Плюралісти вважають, що конкуруючі "групи тиску" впливають на вироблення державної політики. Корпоративісти, навпаки, виходять з того, що тільки обмежена кількість не конкуруючих, ієрархічно організованих і таких, що знаходяться під контролем держави, груп, впливають на формування і проведення політики.
А взагалі деякі політологи вважають, що теорія корпоративної демократії може розглядатись і як різновид елітарної концепції.
Поява різноманітних концепцій у межах основних постулатів ліберальної доктрини демократії є одним із свідчень її невичерпності як найбільш досконалої форми організації влади. Наголошуємо на цьому у звязку з проблемами, які постають в країнах, що здійснюють перехід від тоталітаризму до демократичного устрою.
Демократія явище загальноцивілізаційне (так як і сімя, нація тощо). Тому не може бути двох або трьох демократій. І подолання тоталітаризму, по суті, зводиться до відродження, з урахуванням культурних та історичних традицій того або іншого народу, звичайних демократичних інститутів.
Висновок
При всіх можливих збоченнях від провідної тенденції (і небезпеці реставрації тоталітаризму) серед громадськості дедалі більше утверджується розуміння універсальності принципів і цінностей ліберальної демократії. Усвідомлення того, що демократія це не тільки традиційний набір принципів парламентаризму, багатопартійності і плюралізму. Це насамперед реальне народовладдя. Останнє народжується тільки тоді, коли демократія виростає знизу, а не навязується зверху, коли- за кожним депутатом з імперативним мандатом стоїть реально обєднана спільними інтересами група людей самоврядний трудовий колектив, комітет самоврядування мікрорайону, обєднання споживачів, профспілки та ін. А все це вимагає відповідної політичної, зокрема громадянської культури, формування справжнього громадянського суспільства і багатьох інших умов, що передбачає чималих зусиль з боку політичних сил національного відродження.
Стосовно України, то тут, як і в інших посттоталітарних, посткомуністичних державах, процес утвердження принципів ліберальної демократії з урахуванням національних традицій тривалий і непростий.. Те, що зроблено в грудні 1991 р. тільки початок. Йдеться не лише про зако?/p>