Демократія
Информация - Политология
Другие материалы по предмету Политология
Як і наука, вона не застрахована від помилок, прорахунків тих, хто при владі. Тому думки простих громадян повинні розглядатись як потенційне джерело політичного критицизму. Подібно до того як розвиток науки неможливий без демократії, наголошує К. Поппер, так і в політиці демократія виступає як найбільш дієва форма правління.
З урахуванням нагромадженого досвіду і реального стану суспільства визначаються умови функціонування ліберальної демократії. Вона вимагає, на думку М. Дювержс, по-перше, максимального консенсусу між усіма партіями, незважаючи на їхні розходження. Особливо необхідно, щоб вони були згідні співіснувати протягом тривалого часу. Якщо цього не буде, то кожна із них намагатиметься, ставши правлячою, зловживати владою і нищити інші партії, знищуючи тим самим плюралізм. По-друге, передбачається, що боротьба класів (як і рас, націй тощо, проте останні менш можливі і мають менш загальний характер) не повинна переходити певної межі чи тому, що нерівність і матеріальне гноблення ще занадто сильні, чи тому, що усвідомлення цієї нерівнос-ті і гноблення не дуже загострені, а ті, що їх зазнають, не мають ще засобів боротьби. Він зазначає, що сучасне суспільство споживання можна віднести до першого випадку.
Якщо мають місце і перший, і другий фактори, тобто коли матеріальне гноблення відносно невелике, а класова свідомість така ж, то можливий значний соціальний конформізм, який теж загрожує плюралізмові з іншого боку.
3. Чи була пролетарська демократія?
Звичайно доктрина ліберальної демократії і політична реальність не збігаються. І це підтверджується політичним досвідом західного суспільства. В XIX ст. і навіть на початку XX ст. розбіжність між принципами ліберальної демократії та їх втіленням у життя була особливо разючою. Своєрідною реакцією на це стало виникнення "пролетарської демократії" в перші десятиріччя XX ст.
Ця доктрина грунтувалася на марксистському класовому підході вона розглядалась як антитеза "буржуазної демократії". Загальнолюдська цінність ліберальної демократії відкидалася. Ставилась мета подолати властивий тогочасному суспільству значною мірою формальний характер свободи.
Згідно з "пролетарською" доктриною, демократія і свобода передбачалися тільки для "трудящих мас", насамперед для пролетаріату. При цьому бралася до уваги тільки політична свобода. Про громадянські свободи взагалі не йшлося. Для всіх інших громадян демократія не передбачалась або обмежувалася. Тобто фактично відкидався як універсальний принцип політичної рівності і свободи, без якого, власне кажучи, від демократії нічого не залишалося, тим більше, що проголошувалася диктатура одного класу пролетаріату стосовно іншого поваленої буржуазії. Фактично ставилася мета поєднати несумісне. Замість загальногромадянського консенсусу підвалиною політичного устрою проголошувався союз робітничого класу і селянства, спрямований проти повалених експлуататорських класів. При цьому йшлося про союз, в якому провідна роль відводилася робітничому класові. Загалом така "демократія" набувала класового конфронтаційного характеру, і на цьому наголошувалося. Перевага "пролетарської демократії", на думку адептів, полягала в тому, що в Радах трудящі зможуть зосереджувати в_ своїх руках не тільки законодавчу владу і контроль за вдисонанням законів, а й безпосереднє здійснення законів, тобто виконавчу владу. Отже, заперечувався фундаментальний принцип поділу влад, без якого неможливе народовладдя. Це відкривало шлях тоталітарній узурпації влади.
Заперечувався соціальний і політичний плюралізм. Вважалося, що диктатура пролетаріату можлива тільки через "марксистсько-ленінську партію". Така партія розглядалась як державна структура, а не громадська організація.
Отже, навіть як доктрина "пролетарська демократія" була хибна за своїми принциповими засадами. Означала відхід від справді демократичних традицій і тогочасних здобутків людської цивілізації, відкривала шлях до встановлення тоталітарних диктатур, відчуження народних мас від влади. Не випадково проти цієї доктрини виступив марксист-європеєць К. Каутський, за що був звинувачений В. Леніним у ренегатстві.
Практична реалізація доктрини "пролетарської демократії" призвела до встановлення тоталітаризму. Власне кажучи, і диктатури пролетаріату не було. Ради перестали бути фактично органом безпосередньої демократії. Насправді була встановлена диктатура партійно-державної номенклатури. Отже, "пролетарської" демократії не було ні доктри-нально, ні реально, про що засвідчує досвід усіх країн "реального соціалізму".
Природно тому, що від цієї доктрини (пізніше вона була проголошена "соціалістичною демократією") відсахнулися навіть ті західноєвропейські ліві політичні сили, які більш-менш відчували себе незалежними від КПРС.
У маніфесті єврокомунізму було записано, що метою іспанських, французьких та італійських комуністів є побудова суспільства плюралізму політичних і соціальних сил, гарантія розвитку всіх індивідуальних і колективних свобод: свободи думок, їх вираження, свободи обєднань і зібрань, свободи демонстрацій; свободи профспілок, їх автономії і права на страйки; недоторканості приватного життя, поваги загальної рівності і можливості демократичної зміни біль-,шості, свободи релігії та ін. Тобто наголошувалося на ліберальній спадщині, яка була чужа тоталітарним режимам "реального соціалі?/p>