Демографічні, етнічні та інші особливості функціонування економіки України в період 1991-2005 рр.
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
?вропи та проголосила курс на інтеграцію до Євросоюзу, гірші, ніж у багатьох африканських державах [2].
Протягом останніх років Україна, якщо застосувати спортивну термінологію, розтягнулася в шпагаті між капіталізмом і соціалізмом. До влади прийшли люди, котрі, мов піна, були підняті на поверхню. Добір проходив за особливими критеріями - нахрапистість, пристосовництво, пожадливість. Ці люди не мали твердого морального стержня, ідейного гарту, відчуття відповідальності перед народом. Нову-стару еліту часто-густо поповнювали люди декласовані, з кримінальною практикою. І взагалі, до розподілу пирога ринули всі, хто нахабніший. Наші ж демократи з партократами виявилися ідеальним середовищем для розкрадання країни. Вони швидко підрахували: якщо крадене поодинці вивозити за кордон, це виявиться, а якщо потечуть каламутні потоки, серед них легко заховати свої гроші. У такій атмосфері ажіотажного розграбування країни формувалася владна еліта. Чого ж від неї очікувати? Утверджені в Україні клановість, тотальність поборів, право сильного - блокують вільний бізнес, сковують інтелектуальний потенціал країни, відлякують іноземних інвесторів. Низька капіталізація, малий платоспроможний попит. І збільшити все це швидко - малоймовірно, навіть якби сталося диво й гроші потекли рікою [5].
В Україні більше, ніж в Росії шанують демократичні цінності, але менше - держава. В Україні нерідко владу здійснюють особистості, виховані на радянських цінностях, які не комплексують з приводу своєї некомпетентності, щоразу випробовуючи себе в різних кріслах, іноді займаючи їх декілька разів. Це створює безвихідну ситуацію, в якій володарює випадковість, безсистемність і хаотичність дій. Усе це разом з корупцією, непатріотизмом, аморальністю безмежно деморалізує суспільство, небезпечно поглиблює провалля недовіри і відчуження між народом і владою [6].
Замість того, щоб займатися стратегічним розвитком власної держави, вся влада використовувалася лише для одного - розвалити попередню систему, щоб конкретні люди, наближені до неї, скористалися можливістю привласнити національні багатства. І це відбулося.
Зруйновані або скалічені: оборонний комплекс, який раніше давав до 30 % ВВП, АПК, який давав до 40 % ВВП, енергосистема, машинобудування, легка промисловість. Києвом їздять мінські автобуси, ЛАЗ рідко побачиш. Мале підприємництво практично не прогресує. Сьогодні в Україні воно дає 1012 % ВВП, тоді ж в розвинених країнах -до 70 %. Це пояснюється тим, що в Україні створена система кланової монополістичної економіки. З допомогою влади наближені до неї клани „осідлали" найпривабливіші сектори економіки - енергетику, газ і все те, що має сировинну складову, що можна продати і заховати дохід в офшорах. Уряд піклується інтересами обраних кланів, які, „осідлавши" сировинну складову експорту, нищать підприємництво, бо не треба їм конкурентів, знищують конкурентне середовище всередині України, не допускають або блокують іноземні інвестиції. Все це також веде до скорочення внутрішнього ринку, до скорочення внутрішнього виробництва. В Україні сьогодні маємо чистий варіант італійського середземноморського бізнесу - сімейно-клановий. Наприклад, ТОВ або ЗАТ складаються переважно з родичів. Три останні роки відбувалося переростання сімейно-кумівського бізнесу (дрібного і середнього) у клановий (великий). Недарма вихідці з одного села, міста, області намагаються якимось чином лобіювати свої інтереси. На ідеологічному рівні наш шлях пролягає від утопії до утопії - від утопії комунізму до утопії ринку (утопії ринкової саморегуляції) [7].
Ми надзвичайно відкриті до світової економіки, наш експорт в структурі ВВП становить до 60 %. Це означає, що потерпає внутрішній ринок, скорочується власне виробництво, є загроза зростання безробіття. Саме тому 7 млн. громадян України шукають порятунку за кордоном. Але одночасно трудова міграція може нам давати 5-7 млрд. дол. відповідних заощаджень, які можуть і повинні бути повернені в Україну. Сьогоднішня ситуація (міграція кваліфікованої робочої сили та імміграція в Україну некваліфікованої робочої сили) призводить до того, що ми підрізаємо під корінь основний ресурс нашого інвестиційного зростання.
Очікувана тривалість життя знизилася з 65,6 років для чоловіків та 74,9 для жінок у 1990 р. до 62,7 - для чоловіків та 74,1 для жінок у 2002 р. і є однією з найнижчих у Європі (наприклад, у Німеччині очікувана тривалість життя становить відповідно 74,5 та 80,5 років).
Негативним чинником для України є відплив науковців і висококваліфікованих фахівців. Зокрема, кількість спеціалістів, які безпосередньо виконують науково-дослідні роботи, у 2002 р. проти 1991 р. зменшилася в 2,7 рази (з 295 тис. до 107,4 тис), у тому числі кандидатів наук - у 1,6 рази (з 27,8 тис. до 17,2 тис). Можна констатувати їх відплив у комерційну, фінансову сфери та за кордон.
За даними Міністерства освіти та науки Є. Миколаєнка [8], вищі навчальні заклади за рахунок платного навчання отримують значні фінансові ресурси. Так, якщо в 2004 р. сумарні витрати на вищу школу становили близько 4,6 млрд. грн.., то в 2005 р. вони орієнтовно зросли на 3 млрд. грн.. - за рахунок збільшення фонду оплати праці в країні. Негативний бік справи полягає, головним чином, в тому, що населення України бере на себе майже 60 % фінансування вищої школи, в той час як в структурі бюджетів вищих навчальних закладів США на державу і місцеві органи влади припадає 61 %, а в Канаді, Німеччині і Голландії ця частка досягає відповідно 85, 95 і 90 %. В результаті лише третина украї?/p>