Гуманiстичнi теорiСЧ розвитку культури Е. Фромма i А. Маслоу
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Гуманiстичнi теорiСЧ розвитку культури Е.Фромма i А.Маслоу
Вiдчуження як риса сучасноСЧ культури
По Фромму, культурне, людське починаСФться там, де кiнчаСФться природне, i воно корениться в специфiцi людського iснування, у вiдносинах людини до миру й суспiльства, культурi в цiлому. Подвiйнiсть людини як природноСЧ й надприродноСЧ iстоти визначаСФ основну iсторичну дихотомiю разом iз прагненням людини як мислячоСЧ iстоти до волi й незалежностi в ньому живе потреба до безпеки (втеча вiд волi), задоволення якого приймаСФ в iсторiСЧ рiзнi форми. Сполучною ланкою мiж iндивiдом i культурою служить соцiальний характер. Пануючим типом такого характеру обумовлюСФться своСФрiднiсть культури. У формуваннi соцiального характеру Фромм значну роль вiдводить страху, що витiсняСФ в несвiдоме риси, несумiснi з культурними нормами даного суспiльства.
Е. Фромм думаСФ, що людина як бiологiчна iстота боСЧться смертi, а як культурна - самотностi. РЖсторичнi форми соцiального характеру Е. Фромм звязуСФ з типами вiдчуження. Поняття вiдчуження маСФ важливе значення при аналiзi конкретних типiв соцiального характеру в СФвропейськiй культурi раннього капiталiзму й бiльше пiзнiх епох. Е. Фромм видiляСФ накопичуваний тип, що сполучить у собi скнарiсть, завзятiсть i педантизм; експлуататорський тип, що реалiзуСФ себе лише через руйнування обСФкта своСЧх вiдносин, i пасивний тип, що характеризуСФ iндивiдiв на протилежному суспiльному полюсi розвитку. Самим же головним у змiнi культури новоСЧ епохи (капiталiзм) Э. Фромм уважаСФ змiни психологiчного вiдношення людей до миру, основний змiст яких - вiдчуження.
У процесi культурних змiн, що вiдбувалися в РДвропi в XV - XVI ст. i трохи пiзнiше, людина стала бiльше незалежною i вiльною, але при цьому вона звiльняСФться вiд звязкiв, що дали СЧй почуття впевненостi й приналежностi до якоСЧсь спiльностi. Вона уже не може прожити все життя в тiсному куту, центром якого була вона сама: свiт став безмежним i загрозливим... РЗРЗ вiдносини з побратимами, у кожному з яких вона бачить можливого конкурента, придбали характер вiдчуженостi й ворожостi; вона вiльна - це значить вона самотня, iзольована, СЧй загрожують iз усiх бокiв... Рай втрачений назавжди; iндивiд стоСЧть один, вiч-на-вiч iз усiм миром, безмежним i загрозливоСЧ. Нова воля неминуче викликаСФ вiдчуття непевностi й безсилля, сумнiву, самiтностi й тривоги.
З розвитком ринкових вiдносин почуття iзоляцiСЧ й безпорадностi лише пiдсилюються. Конкретнi звязки одного iндивiда з iншим, - пише Е. Фромм, - втратили ясний людський змiст, придбали характер манiпуляцiй, де людина розглядаСФться як засiб. У всiх суспiльних i особистих вiдносинах пануСФ закон ринку... Людина продаСФ не тiльки товари, вiн продаСФ самого себе й вiдчуваСФ себе товаром.
Сучасну iндустрiальну культуру другоСЧ половини XX в. Е. Фромм уважав суспiльством тотального вiдчуження, що породили ринковий тип соцiального характеру, що позбавлений внутрiшньоСЧ орiСФнтацiСЧ. Йому властивi помилковi емоцiСЧ, iдолiзацiя, перекручене почуття любовi й багатий набiр невротичних патологiй, повязаних з безглуздим, органiчним (бездуховним) iснуванням.
Здорове суспiльство, гуманiстичне орiСФнтована, а не репресивна культура повиннi задовольняти екзистенцiальнi потреби людини. До них у першу чергу ставиться безкорислива любов (як iдеальна форма спiлкування) у якостi СФдиноСЧ розумноСЧ вiдповiдi на всi питання людського iснування. Любов - це специфiчне свiторозумiння в областi мислення. У дiяльному аспектi вона виражаСФться у виглядi творчостi й самореалiзацiСЧ, у почуттСФвому планi - вiдчуття СФдностi з iншою людиною й природою. За еталон почуттСФвоСЧ любовi Е. Фромм бере вiдносини, що виникають мiж родителями й дiтьми, безкорисливу прихильнiсть.
Ще одна екзистенцiальна потреба людини - потреба у творчостi як глибинна властивiсть людськоСЧ природи, активна здатнiсть до перетворення миру, створення миру духовних цiнностей. ВажливоСЧ СФ й потреба людини в глибоких корiннях. Вона може бути реалiзована у формi батькiвськоСЧ любовi, а також вiдчуття приналежностi до роду культури.
РЖстотним аспектом життСФдiяльностi людей СФ прагнення до уподiбнення, iдентифiкацiСЧ, пошуку обСФкта шанування. Е. Фромм неодноразово використовував у своСЧх роботах образ iндивiда, занедбаного у мир, що губиться в самотнiй юрбi i нужденного в цiннiснiй орiСФнтацiСЧ для того, щоб зрозумiти самого себе. Потребою людини СФ також прагнення пiзнати змiст навколишньоСЧ дiйсностi, свого мiiя у свiтi.
Реалiзацiя цих екзистенцiальних потреб-здатностей можлива в новому типi культури, що досягаСФться шляхом трансформацiСЧ - бюрократично керованого суспiльства, у якому максимум виробництва й споживання СФ самоцiллю... у гуманiстичне суспiльство, при якому соцiальний пристрiй пiдлеглий цiлям повного розвитку людини й всiх його здатностей. У тому числi здатностей любити й мислити.
Як iдеальна модель, первинного органiзацiйного рiвня культури Е. Фромм пропонуСФ комунитарнi спiльностi людей, якi знають один одного, тобто не анонiмне суспiльство, властиве сучаснiй культурi, а спiльнiсть знайомих один з одним людей (явище, характерне для традицiйноСЧ культури).
Для видiлення рiзних типiв суспiльств Е. Фромм звертаСФться до дослiджень культур М. Мид, Р. Бенедикт, Дж. Мердока. На пiдставi конструктивностi - деструктивностi (миролюбства - агресивностi) вiн видiляв три типи культур. По сутi, це три моделi можливоСЧ органiзацiСЧ життя людей, СЧхньоСЧ кул