Гуманiзм i гуманiтаризм: спiльне i специфiчне
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Гуманiзм i гуманiтаризм: спiльне i специфiчне
ВважаСФться майже загальноприйнятим, що виникнення гуманiзму в своСЧх фiлософських витоках повязане з Просвiтництвом новою iдейною установкою на розумiння самоСЧ людини як iсторичного дiяча. Гуманiзм став вiзиткою епохи Просвiтництва. Значною мiрою це правильно.
Водночас питання гуманiзму для фiлософiв, якi добре знають фiлософську традицiю, не стаСФ глобальнiшим, нiж проблема уявлень про статус людини в рiзних свiтських i релiгiйних моделях свiторозумiння, в рiзних фiлософських теорiях i системах ще iз стародавнiх часiв. Стародавнiй гуманiзм (без визначення цього поняття) СФ у фiлософських системах Сократа, Платона, Аристотеля, Демокрита, Епiкура, Лукрецiя, Перикла, Протагора та iнших мислителiв СтародавньоСЧ ГрецiСЧ та Риму. Хоча гуманiзм у цих суспiльствах ще не став загальноприйнятим свiтоглядом та iдеологiСФю суспiльного розвитку, але проблеми людини i людства рiзною мiрою в них обговорювалися.
Традицiйне суспiльство несло в собi зародок гуманiзму. Але в жодному конкретному суспiльствi (Стародавня Грецiя, Рим, Стародавнiй РДгипет, Персiя, Вавилон та iншi) гуманiзм не оформився навiть у стiйку фiлософську або суспiльно-полiтичну течiю, де б людина розглядалася як мета розвитку, як мiра всiх речей. Тому й поняття гуманiзм не оформилося як викiнчене, вплетене в систему категорiй суспiльствознавства. В одних фiлософських системах людина наближалася до людини гуманiстичноСЧ (як людина духовна, людина носiй прекрасного i моралi), в iнших вона трактувалася як бог серед тварин i тварина серед богiв (стародавнi мiфи про Олiмп), де духовне, розумне надано СЧй богами. У промiжках мiж цими крайнощами iснували змiшанi системи. Дещо змiнилося в суспiльствах, де почала домiнувати авраамiстична релiгiйна традицiя (iудаСЧзм, християнство, iслам). ТрадицiСЧ конфуцiанства i буддизму мають iншi витоки i потребують спецiальних дослiджень. Якраз в авраамiзмi (усi три релiгiСЧ побудованi повнiше або значною мiрою на стародавнiх iудаСЧстських текстах, хоча християнство та iслам це своСФрiдний протестантизм щодо класичного iудаСЧзму) ми зустрiчаСФмося вже з бiльш-менш стiйкими виявами гуманiзму, оскiльки людина розглядаСФться як творiння Бога. Не випадково гуманiзм сильнiше розвинувся в Захiднiй i Центральнiй РДвропi, де поширилася католицька версiя християнства, яка була найближча до семiтського авраамiстичного духу. Православя негативнiше ставиться до простоСЧ людини (холоп, раб i т. п.).
Вiдкрито про себе гуманiзм заявив як свiтоглядна, культурно-художня течiя в епоху Вiдродження. Заведено вважати, що ця епоха була запереченням Середньовiччя з пануванням у духовному життi релiгiйних догматiв i церкви (економiчне i полiтичне життя ми тут не аналiзуСФмо). Дуже часто Середньовiччя i Вiдродження подаються як антитези. Такий деструктивний погляд на iсторiю особливо домiнував у марксизмi-ленiнiзмi, коли Середньовiччя вважалося темною варварською епохою, перiодом тоталiтаризму i мракобiсся. При цьому не помiчали, що Вiдродження вiдбулося при пiдтримцi тiСФСЧ ж католицькоСЧ церкви, яка замовляла твори, що сьогоднi розглядаються як культовi для Вiдродження (твори да Вiнчi, Мiкеланджело, Рафаеля, Тицiана, Веласкеса, ГойСЧ та iнших), вiдкривалися унiверситети (в мiстах Болонья, Париж). Хоча не можна, безумовно, забувати про iнквiзицiю i про боротьбу церкви з позитивною наукою. Отже, сучасний культ Вiдродження як епохи розвитку мистецтва, науки та фiлософiСЧ того перiоду i повне заперечення ролi авраамiзму в розвитку сучасноСЧ цивiлiзацiСЧ варто розглядати обережнiше через антагонiстичне i неантагонiстичне зняття суперечностей, а дiалектичний закон заперечення вимагаСФ зняття антитез як створення новоСЧ якостi. Поступово релiгiя (i церква) та наука знайшли шляхи вiдносно мирного спiвiснування. Марксизм-ленiнiзм був налаштований до захiдноСЧ суспiльноСЧ науки бiльш вороже, нiж католицька релiгiя. А скiльки мiльйонiв власних Джордано Бруно було знищено в СРСР та краСЧнах народноСЧ демократiСЧ, важко сказати точно. Виважений пiдхiд до розвитку гуманiзму в католицькiй i протестантськiй РДвропi даСФ пiдстави зробити деякi попереднi висновки:
по-перше, справдi, ми маСФмо справу з реальним дуалiзмом: традицiйне суспiльство Середньовiччя, яке трансформувалося в буржуазне суспiльство, де позицiСЧ католицькоСЧ та протестантськоСЧ церков збереглися в суттСФво змiненому виглядi, але мають значний духовний, полiтичний i морально-побутовий вплив; i антитрадицiйне, модернiстське технократичне суспiльство, де традицiСЧ Вiдродження зберiгаються в позитивнiй суспiльнiй науцi, яка вiльна вiд теологiчного впливу. Обидва суспiльства традицiйне i антитрадицiйне це двi сторони однiСФСЧ медалi сучасного захiдного суспiльства;
по-друге, синхронно з католицькою i протестантською РДвропою iснували традицiйнi суспiльства на основi православя, iудаСЧзму, iсламу, якi були пiд бiльшим впливом релiгiйних догматiв i церкви, де гуманiзм як духовна, культурна, фiлософська течiя практично не пробив собi дорогу самостiйно. Так, у краСЧнах Арабського халiфату зафiксованi лише поодинокi випадки появи гуманiстичних iдей, i ще донинi ми спостерiгаСФмо сплески традицiоналiзму фундаменталiстського спрямування, який ставиться вороже i до досягнень Вiдродження, i взагалi до захiдноСФвропейськоСЧ культури. Окремо стоСЧть Московiя, а потiм Росiйська iмперiя (третiй