Гуманiзм i гуманiтаризм: спiльне i специфiчне
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Рим). Тут гуманiзм сприймався вороже, а церква була базою боротьби з гуманiзмом, чи то вiн був росiйського, чи захiдного походження. Тiльки Петро РЖ лiквiдував домiнування православноСЧ церкви в духовному i культурному життi, i Вiдродження прийшло в Росiю iз ЗахiдноСЧ РДвропи, передусiм з РЖталiСЧ, а також i через УкраСЧну (особливо в царинi науки i освiти).
Крiм того, в епоху Вiдродження гуманiзм поступово проникаСФ в духовнi догмати католицькоСЧ i протестантськоСЧ церков. Наприклад, у Фоми Аквiнського людина пiднiмаСФться над видовим буттям не тiльки високими намiрами, вiрою й дiями, а й моральною гiднiстю. Вона i в життi, i пiсля смертi залишаСФться людиною. Вона не може бути обожненою. Фактично це i СФ гуманiзм, але в схоластично-догматичному виглядi.
Отже, теза про те, що гуманiзм формувався як заперечення традицiйного суспiльства й релiгiСЧ, не зовсiм правильна. Якби гуманiзм не iснував у зародкових формах у традицiйних суспiльствах i свiтових релiгiях, то вiн би не розквiтнув в епоху Просвiтництва, яка була частково революцiСФю свiдомостi, але ще не стала революцiСФю нi у формах власностi, нi у виробничих вiдносинах, нi в полiтичному життi. Феодалiзм, панування церкви в суспiльному життi спокiйно спiвiснували з Просвiтництвом як формою мислення i творчоСЧ дiяльностi. Якщо останнi заходили в сутнiсний конфлiкт з феодальними вiдносинами i церквами, то у феодалiв i церков було достатньо засобiв, щоб зламати, заборонити дiяльнiсть учених, митцiв, лiтераторiв. Виважений пiдхiд до Просвiтництва показуСФ, що, хоча в ньому були революцiйнi моменти, вiн по сутi був реформаторською течiСФю, яка могла iснувати тому, що iнтереси феодалiв та iнтелектуалiв частково збiглися на ТСрунтi протидiСЧ всевладдю церкви. Самi католицька i православна церкви з СЧхнiм прагненням поставити себе над владою (i навiть над iмператорами та королями) пiдштовхнули феодалiв на дiСЧ, спрямованi на обмеження влади церков. Дiячi Просвiтництва допомагали в цьому феодалам, якi здiйснили жорсткi кроки щодо обмеження влади Папи Римського (захоплення папського престолу i манiпуляцiя виборами пап, авiньйонський полон пап i т. п.) i патрiарха московського (лiквiдацiя цiСФСЧ церковноСЧ посади Петром РЖ i передача контролю над церквою Священному Синоду, який був пiдконтрольним росiйським iмператорам). РЖншi православнi патрiархати (в тому числi Константинопольський) ще ранiше втратили бiльшу частину своСЧх впливiв, а протестантськi церкви не претендували на контроль над свiтською владою.
Тому Вiдродження бiльшою мiрою СФ реформiстським рухом, який не був спрямований на повну десакралiзацiю свiту, а навпаки, на подолання нежиттСФвих моделей мислення середньовiчноСЧ схоластики i на пiдпорядкування релiгiСЧ та церкви iнтересам влади (спочатку феодальноСЧ, а потiм буржуазноСЧ). Елiта Вiдродження бачила новий час як повернення до одухотворення свiту, звiльненого вiд вiдчужених кайданiв схоластики, наближення людини до Бога бiльш близького i зрозумiлого (особливо в протестантизмi). Еллiнiзм Ренесансу СФ деяким поверненням до дохристиянськоСЧ культури, коли боги спiлкувалися з людьми i могли мати спiльних дiтей героСЧв, а в християнствi бачилося продовження грецькоСЧ цивiлiзацiСЧ як бiльш людяноСЧ, нiж в епоху Середньовiччя. Нове вiдкриття РДвропою давньогрецькоСЧ культури, фiлософiСЧ, мiфологiСЧ приходило як олюднення середньовiчного свiтогляду, мистецтва, науки, освiти. Це i було народження середньовiчного гуманiзму на дiалектичнiй основi як розвиток на новому iсторичному ТСрунтi натурфiлософiСЧ, суспiльноСЧ науки в цiлому. Негатив вiзантизму як тоталiтарного суспiльства, сатрапiСЧ, був бiльше успадкований православям МосковiСЧ та СЧСЧ царями.
Отже, неупереджений аналiз Вiдродження даСФ нам пiдстави зробити два висновки: по-перше, гуманiзм повернувся не просто як заперечення середньовiчноСЧ антропологiСЧ, а як СЧСЧ подолання шляхом заперечення згiдно з законом дiалектичного мислення, не як чиста революцiя, а як консервативна революцiя у формi реформiзму, де революцiя i еволюцiя поСФднанi; по-друге, гуманiзм повернувся у двох формах: а) рацiонального, свiтського гуманiзму на базi науки; б) iррацiонального релiгiйного гуманiзму на базi модернiзацiСЧ католицизму i протестантизму. Цi двi форми гуманiзму розвивалися паралельно або заходили в суперництво. Для характеристики гуманiзму обох форм iснуСФ критерiй чи стоСЧть людина в центрi картини свiту i що взагалi розумiСФться в кожному конкретному випадку пiд категорiСФю людина. РЖдеалом рацiоналiстичного, свiтського гуманiзму СФ людина як центр свiту, мiра всiх речей, а РЗРЗ розвиток як мета суспiльного розвитку. Людина в такому баченнi СФ не тiльки окремою особистiстю, а й траСФкторiСФю розвитку суспiльства. Теоцентричний Всесвiт (у центрi Бог) перетворюСФться на антропоцентричний (у центрi людина). РЖррацiональний релiгiйний гуманiзм бачить людину стражденну, приречену завжди залишатися такою, якою вона СФ, але яка маСФ шанс наблизитися до Бога (рай) моральним удосконаленням, добрими дiями щодо церкви та iнших людей, дотриманням релiгiйних догматiв. Тому, коли йде мова про гуманiзм як свiтогляд, напрям розвитку суспiльства, науки, освiти, виховання, потрiбно задати додаткове запитання: власне про який вид, тип, форму гуманiзму йдеться, i залежно вiд уточненоСЧ вiдповiдi будувати подальшi моделi, теорiСЧ, концепцiСЧ. В цьому разi стаСФ зрозумiлим абстрактного гуманiзму не буваСФ. РД конкретний тип, форма гуманiзму, який будуСФться на конкретнiй свiтогляд?/p>