Гуманiзм i гуманiтаризм: спiльне i специфiчне
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?йна дiяльнiсть. Це також свiтоглядна позицiя, яка пропонуСФ людинi усвiдомлення людського життя як цiнностi й самоцiнностi, установка на людянiсть без меж. А що ж таке гуманiтаризм, чим вiн вiдрiзняСФться вiд гуманiзму та що мiж ними спiльного?
Гуманiтаризм, гуманiтарне мислення, гуманiтарна наука усi цi поняття повязанi з поняттям гуманiзму, але тiльки як один з напрямiв реалiзацiСЧ гуманiстичного свiтогляду i гуманiстичноСЧ дiяльностi, через засвоСФння, розвиток, використання гуманiтарного знання як засобу освiти, виховання людини, розвитку специфiчного комплексу гуманiтарноСЧ науки. Гуманiтаризм, гуманiтарне мислення найважливiша сторона гуманiзму, яка спираСФться на гуманiтарнi (часто говорять на соцiальнi) науки, на науки про суспiльство. Якщо гуманiзм це сукупнiсть усiх поглядiв, скерованих на людину i людство, то гуманiтаризм орiСФнтований на людиноведення, на утвердження соцiального знання не тiльки на противагу природничому, а й як засобу творення людини як особистостi.
Безумовно, СФ ще багато проблем у застосуваннi понять гуманiтарнi науки i соцiальнi науки як синонiмiв. Науковцям варто придiляти бiльше уваги розведенню цих понять, чiткiшому СЧх трактуванню. РЖ така робота ведеться. В цiй статтi поняття гуманiтарнi науки трактуСФться як бiльш широке, проте СФ й iншi точки зору. Головне, на наш погляд, бачити, що гуманiтарнi науки мають предметом передусiм людину та СЧСЧ розвиток у суспiльствi, а соцiальнi науки суспiльство, а вже потiм людину як соцiального iндивiда. Але дискусiй щодо трикутника природничi гуманiтарнi соцiальнi науки буде ще багато, i ми не претендуСФмо на останнСФ слово в них. Для нас важливою СФ класифiкацiя наук на природничi та гуманiтарнi за предметом дослiдження. Першi дослiджують природу, другi людину. Це досить умовна класифiкацiя, оскiльки людина СФ частиною природи. Але така класифiкацiя широковiдома, i ми нею користуватимемося.
Гуманiтарна наука не тiльки продукуСФ гуманiтарнi знання, а й прагне гуманiтаризувати всю науку через насичення негуманiтарноСЧ (природничоСЧ) науки принципами i висновками гуманiтарного мислення задля того, щоб не зашкодити людинi. Отже, гуманiтаризацiя будь-якоСЧ науки складаСФться з двох елементiв: а) теоретичного обТСрунтування i практичного творення необхiдних i достатнiх умов, при яких будуть виключенi можливостi свiдомого зловживання науковими досягненнями; б) моральне забезпечення розвитку природничих наук для блага людини, доповнення цих наук емоцiйно-естетичним осягненням людства, щоб подолати однобiчнiсть технократизму i абсолютизацiю рацiонально-експериментальних способiв пiзнання (в тому числi у сферi експериментiв над людиною, СЧСЧ мозком i тiлом, генотипом i навколишнiм середовищем).
В iдеалi потрiбна цiлiснiсть знання, взаСФмопроникненнiсть природничого та гуманiтарного знання за принципом сполучених посудин. Але з обСФктивних i субСФктивних причин природничi й гуманiтарнi знання розiрванi i розвиваються вiдносно самостiйними шляхами. Науковий унiверсалiзм (енциклопедизм) у минулому. Нинiшнiй обсяг знань i способiв СЧх отримання породжуСФ диференцiацiю не тiльки в науцi як соцiальному iнститутi, а й усерединi кожноСЧ природничоСЧ й гуманiтарноСЧ науки. Ця диференцiацiя виступаСФ як усе вужча спецiалiзацiя, iнколи веде до протиставлення природничих i гуманiтарних наук як точних i неточних, що приносять прибуток або нi i т. д. Однак прискiпливiший аналiз показуСФ умовнiсть критерiСЧв протиставлення i штовхаСФ до тiсного звязку цих наук, до творчоСЧ спiвпрацi природничникiв i гуманiтарiСЧв. Крiм того, вiдбуваСФться взаСФмопроникнення природничих i гуманiтарних наук за рахунок обмiну технологiями та методами пiзнання: математизацiя й моделювання, застосування спiльних технологiй iнформатики, синтез знань про природу i людину, дiалогiзм наук i т. iн.
Усерединi гуманiтарних наук теж спостерiгаСФться динамiчний процес спецiалiзацiСЧ. Так, в РЖнститутi вищоСЧ освiти АПН УкраСЧни, де працюють фiлософи, педагоги, психологи, iсторики, фiлологи та iн., окремi групи дослiдникiв починають говорити своСЧми мовами дослiджень, якi малозрозумiлi для iнших груп. Що вже говорити про класичнi унiверситети, де ведуть дослiдження природничники i гуманiтарiСЧ (хоч призначай двох ректорiв, кожного зi свого напряму дослiджень), де iснуСФ реальна суперечнiсть дослiдницьких iнтересiв, а формувати потрiбно широко освiчених фахiвцiв. Навiть у гуманiтарних ВНЗ принцип професiоналiзму, що розумiСФться вузько, штовхаСФ до чимдалi бiльшоСЧ спецiалiзацiСЧ кадрiв педагогiв, аспiрантiв i студентiв.
Досвiд проведення комплексних дослiджень в РЖнститутi вищоСЧ освiти АПН УкраСЧни засвiдчуСФ, що можливе поСФднання зусиль спецiалiстiв рiзного профiлю, застосування принципу компаративiзму в широкоформатних дослiдженнях, орiСФнтованих на цiлiсне розумiння людини та СЧСЧ взаСФмозвязкiв з природою i суспiльством, що потрiбно шукати основи синхронiзацiСЧ економiчного, полiтичного, культурного, етнiчного i духовного процесiв суспiльного розвитку та координацiСЧ рiзних напрямiв науковоСЧ думки заради системного, комплексного дослiдження природи, суспiльства, людини.
Крiм того, реалiзацiя принципу компаративiзму передбачаСФ розвязання проблем синтезу знань у двох напрямах: а) поСФднання досягнень вiтчизняноСЧ i зарубiжноСЧ науки (це потрiбне i природникам, i гуманiтарiям); б) пiдготовка спецiалiстiв з методологiСЧ наукового пiзнання, якi б володiли ши