Гносеологiчнi проблеми iсторiСЧ в 20 ст
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
План
РЖсторiя в концепцiях фiлософiСЧ життя
Гносеологiчнi проблеми iсторiСЧ баденськоСЧ школи неокантiанства
Проблеми iсторiСЧ в концепцiях неогегельянства
Неопозитивiстська теорiя iсторiСЧ
Використана лiтература
РЖсторiя в концепцiях фiлософiСЧ життя
Розчарування в iдеях Просвiтництва, нiмецькоСЧ класичноСЧ фiлософiСЧ привело захiдних мислителiв вже у другiй половинi XIX ст. до теми Критика iсторичного розуму. СЧСЧ утвердження в захiдноСФвропейськiй фiлософiСЧ iсторiСЧ повязане з вiдмовою вiд вiри у можливiсть зрозумiти глобальний смисл iсторiСЧ людства, трактувати СЧСЧ як прогресивно сформований процес, що веде до утвердження гуманiзму i розуму в суспiльному життi. Критика iсторичного розуму, ставши лозунгом фiлософiСЧ життя i неокантiанства на межi XIX - XX ст., у нашому столiттi знайшла найбiльш послiдовних продовжувачiв у прихильниках таких напрямкiв як неогегельянство i неопозитивiзм. Вони критикували так зване субстанцiйне мислення, що претендувало на виявлення СФдиного начала соцiального життя, яке було б пiдосновою всiх подiй iсторiСЧ.
Одними з перших удар по субстанцiйному розумiнню сенсу iсторiСЧ, гегелiвськiй схематицi суспiльного розвитку нанесли прихильники фiлософiСЧ життя Ф.Нiцше та В.Дiльтей. Вiдмовившись вiд спадщини класичного рацiоналiзму, цi мислителi проголосили категорiю життя базисною для розумiння свiтовлаштування, природи та iсторiСЧ. Однак кожен з них наповнив СЧСЧ власним змiстом.
Для Нiцше поняття життя повязуСФться з природно-бiологiчною основою, основною характеристикою якоСЧ СФ воля до влади. РЖсторiю Нiцше сприймав як сферу протилежну стихiСЧ життя. Вiн вважав iсторiю силою небезпечною для життСФвоСЧ основи, здатною придушити, паралiзувати СЧСЧ. РЖсторiя постаСФ, за Нiцше, необхiдним злом, породженим людиною. Однак людина немислима у вiдривi вiд культурно iсторичноСЧ традицiСЧ. Тому Нiцше сформулював закон, згiдно з яким неiсторичне та iсторичне СФ однаково потрiбними для здоровя iндивiда, народу, культури.
З позицiй цього закону вiн критикував СФвропейську гуманiстичну традицiю за придушення культурою життСФвоСЧ основи, створення неправдивого образу людини, iсторiя, за Нiцше, належить людинi, що спрямована вперед, прихильнику, хранителю традицiСЧ i одночасно прагнучому звiльнення вiд СЧСЧ гнiту. Цi з ипи життСФвоСЧ установки дають i рiзнi види розумiння iсторiСЧ монументальний, антикварний та критичний. РЖсторiя володiСФ, за Нiцше, найбiльшою цiннiстю тiльки у критичному варiантi, коли сама вона стаСФ засобом боротьби проти минулого, служить метi притягання його до суду. Нiцше вiдкинув наявнiсть цiлiсного смислу iсторiСЧ, доступного рацiональному осягненню. Згiдно його погляду, порочним СФ сам пошук глобального смислу iсторiСЧ, бо тодi вона була б iсторiСФю мас, iсторiСФю закономiрного i необхiдного.
На вiдмiну вiд Нiцше, В. Дiльтей розмiрковував про смисл iсторiСЧ в межах академiчного варiанту фiлософiСЧ житгя. У своСФму варiантi критики iсторичного розуму Дiльтей прагнув не до засудження iсторiСЧ як сили, що придушуСФ життя. Для нього життя тотожне потоку духовного, психiчного, обСФктивованого в рiзних феноменах культури, що iсторично розвиваСФться. Розумiння смислу iсторiСЧ ДiльтеСФм спрямоване проти як глобальних схем iсторичного розвитку на кшталт гегелiвськоСЧ, так i крайнiх форм номiналiстичного твердження в дусi неокантiанства про доступнiсть людинi лише iндивiдуального в соцiальному життi. Осягнення iсторiСЧ бачилось йому похiдним вiд характеру тiСФСЧ реальностi, в яку включаСФться мисляча i дiюча людина. Дiльтей вважав, що iндивiдуум завжди включаСФ певний смисл у своСЧ дiСЧ, але самi вони розгортаються на фонi утворень обСФктивного духу iсторiСЧ, закарбовуючись в рiзноманiтних соцiокультурних продуктах епохи. РЖндивiди i утворення обСФктивного духу складають, за ДiльтеСФм, духовний свiт. Кожнiй культурi притаманний власний духовний свiт, зумовлений сукупнiстю заключених в ньому смислоутворкючих факторiв дiяльностi окремих iндивiдiв.
В iсторiСЧ, таким чином, завжди присутнi значимi смисловi ансамблi, якi, однак, не можна, керуючись гегелiвським принципом, представити як прогресивно змiнюючi один одного. Смисл iсторiСЧ бачився Дiльтею завжди вiдкритим питанням, яке вимагаСФ конкретноСЧ вiдповiдi в певнiй життСФвiй, iсторичнiй ситуацiСЧ. У пошуках смислу iсторiСЧ людина, в зображеннi Дiльтея, завжди опиняСФться на становищi iнтерпретатора, який виходить з власноСЧ життСФвоСЧ ситуацiСЧ. РЖсторичне явище володiСФ значенням, смислом тiльки в тiй мiрi, в якiй воно набуваСФ цiнностi крiзь призму конкретних цiлей субСФкта пiзнання. РЖсторiя набуваСФ смислу лише тодi, коли соцiальна реальнiсть в динамiцi СЧСЧ тимчасового становлення виступаСФ як цiннiсна предметнiсть, бачиться крiзь спектр певних цiльових установок пiзнаючого СЧСЧ субСФкта. Смисл iсторичних явищ виявляСФтея завжди незавершеним, пiдлягаючим переiнтерпретацiСЧ, оскiльки майбутнСФ вiдкриваСФ все новi i новi перспективи, по-iншому висвiтлюСФ минуле i теперiшнСФ. Осягаючи iсторiю, людина, з погляду Дiльтея, знаходиться в просторi герменевтичного кола, що передбачаСФ пiзнання частини крiзь призму цiлого, картини, що постiйно збагачуСФться новими даними про динамiку суспiльного розвитку людства.
Розумний просвiтницький свiт iсто?/p>