Гносеологiчнi проблеми iсторiСЧ в 20 ст
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
тлумаченнi факт iв, а у СЧх виборi.
Метод вiднесення до цiнностей i повязана з ним проблема обСФктивностi iсторiСЧ неминуче приводили неокантiанцiв до вирiшення принципового питання про можливiсть унiверсально-iсторичних конструкцiй, власне, створення всесвiтньоСЧ iсторiСЧ. Г.Рiккерт розвязував його на основi теорiСЧ цiнностей. ВсесвiтньоСЧ iсторiСЧ, яка б мала емпiричну обСФктивнiсть, не iснуСФ, оскiльки вона може викладатися лише з погляду певного культурного кола i тому нiколи не може мати значення для всiх людей. Всесвiтню iсторiю можна писати лише з огляду на абсолютнi цiнностi, i покладенi в основу iсториком, вони спiввiдносяться iз ними.
Теорiя iсторичноСЧ iндивiдуальностi Вiндельбанда Рiккерта визначила специфiку предмета i методу iсторичноСЧ науки. Культура, як певна цiлiснiсть, виступала як СЧСЧ обСФкт, пiзнання якого вiдбувалось шляхом вiдокремлення iстотного вiд неiстотного за допомогою вiднесення iндивiдуальних iсторичних процесiв до цiнностей, якi iснують незалежно вiд обСФкта та субСФкта.
М. Вебер (1864-1920) iсторик та соцiолог. В якостi iнструменту пiзнання iсторичноСЧ дiйсностi вiн запропонував типологiчний метод, заснований на конструюваннi iдеальних типiв. РЖдеальний тип це мислите-льний образ, або штучна аналiтична конструкцiя, хоча й скомпонована iз емпiричних даних, але поСФднуюча в собi подiбнi риси явищ, фактiв, станiв незалежно вiд СЧхнього мiiя, часу, рiвня розвитку i т.п. Це складне поняття, що включаСФ ряд рiзних елементiв. Такими складними iдеально-типiчними поняттями для Вебера СФ, наприклад, нацiя, феодалiзм, капiталiзм, iсторичний факт. РЖншими словами, все це, за Вебером, не обСФктивнi iсторичнi реальностi, а лише абстракцiСЧ, що служать евристичним засобом зрозумiти цю реальнiсть (наприклад, капiталiзм, на думку Вебера, можна знайти у будь-якого народу в найрiзноманiтнiшi перiоди iсторичного розвитку). В iсторичнiй дiйсностi подiбним поняттям нiщо повнiстю не вiдповiдаСФ, але вони кориснi в практицi iсторичного дослiдження як iнструмент для оволодiння емпiричними даними. РЖдеальний тип може бути використаний головним чином у соцiально-економiчнiй сферi. Вебер вважав можливим рацiональне обСФктивне пiзнання минулого; iррацiональний тiльки свiт цiнностей, тобто оцiнки культурноСЧ, соцiальноСЧ та полiтичноСЧ дiйсностi з однобiчноСЧ точки зору. М.Вебер вважаСФться одним iз авторiв iсторичноСЧ соцiологiСЧ. Його найважливiшi працi Протестантська етика i дух капiталiзму, Господарство i суспiльство, Мiсто належать, за термiном Вебера, до емпiричноСЧ соцiологiСЧ.
Проблеми iсторiСЧ в концепцiях неогегельянства
Серед представникiв неогегельянства нашого столiття видiляються двi постатi Б.Кроче i Р.Дж.Коллiнгвуд. У своСФму пiдходi до проблеми смислу iсторiСЧ вони вiдштовхувались вiд принципiв гегельянства, але одночасно критикували вчення Гегеля. Услiд за Гегелем вони прийняли тезу про дiалектику, розгортання обСФктивноСЧ духовноСЧ основи в житлi людства, але водночас критикували спекулятивну схематику iсторичного процесу, тотально заперечували iдею замкнутостi iсторiСЧ. Кроче та Коллiнгвуд стверджували плюралiзм, множиннiсть смислових картин iсторiСЧ. Спекулятивним побудовам Гегеля в СЧх творах протистоСЧть iсторичний релятивiзм.
Кроче притримувався постулату про саморозгортання божества в iсторичному процесi, в життСФдiяльностi конкретних людей. РЖсторичний процес уявлявся йому становленням нерозривноСЧ СФдностi практичного i пiзнавального освоСФння свiту. Кроче безумовно прийняв тезу Гегеля про те, що в iсторiСЧ реалiзуСФться людська свобода, однак не прийняв гегелiвську iнтерпретацiю спiввiдношення iсторичноСЧ необхiдностi i свободи. На вiдмiну вiд Гегеля, вiн виступив проти iдеСЧ зростання ступеня свободи людства в iсторiСЧ. Кроче вважав, що в процесi розвитку людства чергуються перiод свободи та несвободи. Тiльки великi люди здатнi повною мiрою досягти духовноСЧ свободи, але заклик до СЧСЧ досягнення, як вважав Кроче, повинен звучати постiйно.
Антигегелiвська спрямованiсть Кроче знайшла своСФ вираження передусiм в тому, що вiн проголошуСФ мертвою спекулятивну фiлософiю iсторiСЧ, що шукаСФ СФдиний початок, субстанцiю соцiального розвитку, яка прогресивно розгортаСФться у часi. Кроче вiдмовляСФ у правi на iснування всесвiтнiй iсторiСЧ, але при цьому прагне утвердити значимiсть емпiричноСЧ iсторiСЧ i довести СЧСЧ близькiсть з фiлософiСФю. РЖсторiСФю Кроче iменував те, що характеризуСФ вiдтворення минулого крiзь призму теперiшнього, потреб, мотивiв i цiлей дiючого субСФкта. РЖсторiю, що втратила безпосереднiй звязок iз сучаснiстю i перетворилась на суто академiчний опис минулого називав хронiкою. Основою iсторiСЧ у Кроче виявилась сучаснiсть. РЖдеСЧ Кроче були 92 пiдхопленi прихильниками концепцiСЧ презептизму, якi заговорили про те, що кожне поколiння переписуСФ iсторiю для себе заново. Заперечуючи спекулятивну фiлософiю iсторiСЧ, Кроче неминуче приходить до релятивiзму, неприйняття того, що абсолютне i вiдносне дiалектично злитi в свiтоглядно-коректно-орiСФнтованому пошуку смислу iсторiСЧ в конкретнiй ситуацiСЧ теперiшнього. Осмислення iсторiСЧ для Кроче завжди СФ вiльний шлях вiд полюса унiкального i неповторного до картини СЧСЧ СФдностi. Такий рух передбачаСФ здатнiсть до фiлософського погляду на iсторiю у кожного, хто намагаСФться зрозумiти СЧСЧ смисл.
Основнi принципи пiдходу Кроче