Гносеологiчнi проблеми iсторiСЧ в 20 ст
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
до осягнення смислу iсторiСЧ подiляв й iнший теоретик неогегельянства Р.Дж.Коллiнгвуд, дiя якого характерна поглиблена розробка цiСФСЧ проблеми з врахуванням практики iсторiографiСЧ. Як i Кроче, Коллiнгвуд оголосив себе прихильником обСФктивного iдеалiзму гегелiвського зразка, що приводить до ототожнення iсторичного процесу та iсторичноСЧ самосвiдомостi. Постiйна наявнiсть iсторичноСЧ самосвiдомостi забезпечуСФ СФдиний погляд на iсторiю, узагальнення СЧСЧ досвiду. РЖсторична свiдомiсть для Коллiнгвуда СФ уявна картина минулого. Причому уява вiдiграСФ в iсторичному пiзнаннi не декоративну роль, вона володiСФ конструктивною роллю, несе саму iсторичну конструкцiю. Унiверсальна здатнiсть, через яку iсторик може здобути осмислену картину динамiки суспiльного розвитку, названа Коллiнгвудом апрiорною уявою, рiзноманiтнi форми якоСЧ знайомi багатьом (наприклад, дiяльнiсть художника). РЖсторична уява вiдрiзняСФться вiд iнших форм уяви не своСФю апрiорнiстю, а тим, що у неСЧ особливе завдання уявити минуле. Робота iсторичноСЧ уяви стимулюСФться певною соцiокультурною ситуацiСФю, внутрiшнiми проблемами, повязаними з накопиченням, зростанням iсторичною знання. Коллiнгвуд йде шляхом пошуку апрiорних основ, осягнення смислу iсторiСЧ, робить iсторiю фiлософською диiиплiною. Вчений проголосив, що нi емпiричнi данi, нi здiбностi i професiйнi навики дослiдника не можуть стати пiдставою для отримання iстинноСЧ осмисленоСЧ картини iсторiСЧ. Такою, на його думку , СФ лише апрiорна iдея iсторiСЧ, притаманна людинi, що спрямовуСФ дiяльнiсть своСФСЧ уяви. Ця iдея належить кожнiй людинi як елемент структури СЧСЧ свiдомостi i вона вiдкриваСФ СЧСЧ у себе, як тiльки починаСФ усвiдомлювати, що значить мислити. РЖсторiСЧ притаманна смислова СФднiсть, не завдяки наявностi такоСЧ в полi РЗРЗ подiй, а внаслiдок присутностi в свiдомостi людини апрiорноСЧ iдеСЧ iсторiСЧ. РЖсторик нiколи не досягаСФ цiСФСЧ iдеСЧ, користуючись апрiорною уявою, але прагне до цiСФСЧ незримоСЧ перспективи. Наукова iсторiографiя уявлялась Коллiнгвуду такою, що займалася б не пасивним збиранням i склеюванням джерел, а постановкою проблем, якi б дозволили наповнити картину iсторiСЧ новим смисловим звучанням. Предметом пошуку iсторiСЧ СФ дiСЧ людей, здiйсненi в минулому. РЖсторiя СФ iнтерпретацiСФю фактичних даних, причому фактичнi данi - - це збiрне iмя для речей, якi - кожне окремо - називаються документами.
Звiдси, iсторична процедура чи метод полягаСФ в сутностi iнтерпретацiСЧ фактичних даних.
Знаходячись в контекстi сучасноСЧ ситуацiСЧ, iсторик намагаСФться, за Коллiнгвудом, постiйно переосмислити сенс всесвiтньо-iсторичного процесу. РЖсторiя програвання минулого (програвання в значеннi вiдтворення). РЖстинне фiлософське мислення починаСФться з переосмислення наново з iсторичноСЧ реконструкцiСЧ попереднього процесу мислення для того, щоб зрозумiти, яка нова проблема виникне iз зiткнення нового досвiду з попереднiм рiшенням. На вiдмiну вiд Гегеля, Коллiнгвуд заперечуСФ обСФктивну iсторичну необхiднiсть i вiдмовляСФться бачити прогресивне здiйснення свободи в iсторiСЧ. Для Коллiнгвуда не iснують нi прогрес людськоСЧ цивiлiзацiСЧ, нi прогресивне становлення СФдностi iсторiСЧ, унiверсальним критерiСФм осмисленостi iсторiСЧ СФ лише апрiорна органiзацiя свiдомостi.
У неогегельянцiв фiлософiя iсторiСЧ постала перш за все як рефлексiя з приводу iсторичного пiзнання, досвiду минулого, що живе в сучасному. Вони правильно помiтили, що осягнення смислу iсторiСЧ може бути тiльки пiдсумком органiчноСЧ СФдностi фiлософського та iсторичного знань.
Неопозитивiстська теорiя iсторiСЧ
Одним iз варiантiв критики iсторичного розуму СФ англо-американська аналiтична фiлософiя iсторiСЧ, що розвивалась в рiчищi рiзноманiтних модифiкацiй неопозитивiстського свiтогляду. Саме в межах цього фiлософського напрямку в найбiльш радикальнiй формi висловлюСФться скепсис з приводу здатностi iсторичного розуму судити про цiлiснiсть iсторiСЧ i будувати глобальнi прогнози майбутнього. Серед представникiв цього напрямку, що доклали немало зусиль для заперечення iснування глобальних систем iсторичного процесу, особливо видiляСФться К.Поппер. Погляди Поппера i сьогоднi мають вплив на розвиток англо-американськоСЧ аналiтичноСЧ фiлософiСЧ iсторiСЧ, хоч вона звертаСФться до нових проблем.
Протягом довгих рокiв Попнер вiв боротьбу проти iсторицизму, пiд яким розумiв пiдхiд до соцiальних наук, який передбачаСФ, що iсторичний прогноз СФ СЧх принциповою метою i бачить шлях СЧСЧ досягнення у вiдкриттi нових ритмiв чи типiв, законiв, тенденцiй, що визначають еволюцiю iсторiСЧ. Якщо не iснуСФ смисловоСЧ СФдностi, то неможливий i прогноз майбутнього. Як прихильник помiркованого погляду на процес соцiального розвитку, Понпер не приймаСФ нiяких революцiйних потрясiнь, глобальних змiн, а отже, намагаСФться довести вiдсутнiсть iсторичноСЧ необхiдностi в них. Тому iсторицизм, проти якого вiн виступаСФ, бачиться йому в двох виглядах холiзму (прагнення зрозумiти цiлiсний смисл iсторiСЧ) i ессенцiалiзму (бажання зрозумiти сутнiснi сили соцiального розвитку). Полiтичний пiдтекст критики iсторицизму проглядаСФться в тому, що всю iсторiю соцiальноСЧ думки Поппер розглядаСФ як боротьбу iсторицистських концепцiй i теорiй, що вiдкривають простiр людинi, яка творить свою долю, ведуть до захисту вiдкритого суспiльства. Творцями iсторицизму Поппер вважаСФ Гераклiта i Гесiода;