Глибинна психологія Карла Густава Юнга
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
озо, в музичній творчості. Італійський теоретик намагається зрозуміти джерела музичної форми, показати залежність звука від емоційних станів людини. Музика, за Ломброзо, стимулює емоційне збудження людини й саме тому стає сферою божевілля. Звертаючись до спадщини геніальних божевільних Моцарта, Латтре, Шумана, Бетховена, Доніцетті, Перголезі, Роккі, Генделя, Ломброзо намагається аргументувати звязок художньої творчості з хворобливими психічними процесами.
Слід підкреслити, що зазначена теза є авторською позицією Чезаре Ломброзо, а не визнаним фактом. Музикознавці, психологи підтверджують специфічність впливу музики на психіку людини, проте підвищена емоційна збудженість у процесі творчості не обовязково завершується психічною дисгармонією. Щодо концепції Ломброзо, то слід скоріше вітати сам факт постановки складної проблеми, ніж приєднуватися до запропонованих шляхів її вирішення.
Проблему співвідношення обдарованості й божевілля в різних аспектах розробляли також Г. Россолімо, В. Морселі, О.Вейгандт, П.Карпов та ін. Отже, ідеї Юнга теорія двох психологічних типів, поділ мистецтва на психологічне та візіонерське, розгляд особистої творчості через невротичну й шизофренічну спрямованість цілком вписуються в логіку розвитку провідних тенденцій психологічної науки першої половини XX століття.
Невротики а для Юнга це передусім Пабло Пікассо створюють мистецтво фрагментоване, особливу увагу звертають на руйнування предмета зображення й насолоджуються сприйманням зламаних ліній. Водночас вони, на думку Юнга, хоча б роблять спроби підкорити собі елементи форми.
Шизофренік Юнг у цьому випадку орієнтується на творчість Дж.Джойса здається пригніченим власною творчістю, вона поглинає його. Шизофренік не тільки алогічний у власній творчості він постійно балансує між прекрасним і потворним, не будучи спроможним виробити своє ставлення до них. Оцінюючи твори шизофреніків, Юнг визнає, що це щось потворне, хворобливе, абсурдне, банальне. Тому твори шизофреніків не мають успіху в читачів чи глядачів, залишають їх байдужими. Твори невротиків також не стимулюють інтересу широкої аудиторії до мистецтва. І творчість невротиків, і творчість шизофреників це, зрештою, вистава без глядача, творчість без аудиторії, це послідовне руйнування комунікативної функції мистецтва. Юнг констатує у творчості митців і одного, й другого типу розрив змісту і форми. Водночас він визнає присутність у творах психічно хворих людей окремих елементів змісту, пізнаваних побутових деталей, предметів зовнішнього світу. При цьому значну увагу Юнг приділяє залежності образно-емоційного бачення світу від форми психічного захворювання. Так, маніакальне збудження породжує надзвичайно складні сюжети, живописець намагається проаналізувати психологію натовпу, тяжіє до багатофігурних композицій, а письменник широко використовує символи, які найчастіше розуміє лише він сам.
Художник, який хворіє на меланхолію, цікавиться передусім темою смерті, стражданнями людини. В сюжетну тканину твору обовязково включаються кладовища, темні сили, скелети. Потяг митців до зображення тварин вовків, змій, хижих птахів є вираженням глибокого, прихованого від близького оточення смутку, який урешті-решт може призвести до тяжкого психічного зриву.
Звертаючись до творчості Пікассо й Джойса, аналізуючи тенденції формотворчості в кубістів та абстракціоністів, Юнг намагається довести, що ці тенденції є позасвідомим вираженням психічної дисгармонії конкретної людини. Різні технічні новації це лише захисна реакція митця, змушеного прилюдно демонструвати свою психічну, моральну й фізичну меншовартість.
У звязку з цим Юнг відмовляється розглядати як нове слово в мистецтві і спроби геометризувати дійсність, і принцип зрушення в орфографії нового роману, і автоматичний запис літературних творів, і інші експерименти у сфері форми. Проте критичне ставлення до певних художніх напрямів перших десятиліть XX століття не приводить Юнга до підтримки реалістичного мистецтва, хоча б з точки зору визнання психічного здоровя, психічної повноцінності художника, який працює в реалістичній манері. Обґрунтування хворобливості, дисгармонійності сприйняття світу митцем було необхідне представникам певних психологічних шкіл як опосередковане підтвердження існування аналогічних рис і якостей в інших, не повязаних з мистецтвом людей.
Наголос на міфолого-символічній сутності мистецтва, нетрадиційні підходи до специфіки процесу художньої творчості, сама спрямованість естетики глибинної психології привернули увагу художньої інтелігенції до ідей Юнга й стимулювали творчі пошуки багатьох митців XX століття.
Під безпосереднім впливом К.Юнга перебував видатний швейцарський письменник, лауреат Нобелівської премії Герман Гессе (18771962). Герої його романів Степовий вовк, Гра в бісер не є окремими, незалежними особистостями, не є суверенними літературними образами, а виступають як знаки-символи, які репрезентують ті чи інші грані душі самого автора. Певні персонажі творів Г.Гессе безпосередньо співвідносяться з архетипальними символами: Вовк проекція образу тінь, Терміна асоціюється з анімою та ін.
Відомий японський письменник Кендзабуро Ое (нар. 1935 року) в романі Нотатки пінчранера не лише орієнтується на архетипи, а й безпосередньо цитує ?/p>