Глибинна психологія Карла Густава Юнга
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
?ь із процесом художньої творчості, внаслідок якої створюються ті чи інші мистецькі твори. Щодо творчості в широкому розумінні цього слова, то виявлення її специфіки, за Юнгом, має спиратися на інстинкт.
У курсі лекцій, які Юнг читав в університетах Європи в 19361937 роках, він намагається дати психологічне обґрунтування інстинктові, виявити його структуру. Теоретик пропонує поділяти інстинктивні фактори на пять груп: голод, сексуальність, активність, рефлексія та творчість. Юнг оперує поняттям творчий інстинкт і прирівнює його до інших інстинктів. На його думку, творчий інстинкт, подібно до інших інстинктів, має компульсивний характер, але не дістає великого поширення і не є фіксованою, обовязково спадковою організацією.
Таким чином, у позиції Юнга перехрещуються протилежні підходи. Якщо мистецтво приймаючи чи заперечуючи все ж рухається від реальної дійсності, то процес творчості щільно повязаний з інстинктом. При цьому він лише своєю необовязковістю відрізняється від інстинкту голоду чи продовження роду.
Віддаючи належне виховним і психологічним можливостям мистецтва, підкреслюючи історичну динаміку його змін, Юнг і внутрішню структуру мистецтва вважав досить складною. Твори мистецтва, згідно з його поглядами, поділяються на психологічні та візіонерські. Психологічні твори лише зовнішньо, поверхово копіюють життя, відтворюють його на рівні свідомості. Твори ж візіонерського типу схоплюють усю безодню часу, позначені глибиною і витонченістю.
Слід підкреслити, що Юнг, віддавши належне мистецтву холодних абстракцій і підтримавши різні напрями нереалістичного мистецтва, вдався до порівняння творчості митців-нереалістів з пацієнтами, які страждали на різні психічні захворювання. Юнг відмічав збіг спрямованості інтересів у кубістів, абстракціоністів, сюрреалістів з пацієнтами, хворими на неврози, шизофренію, параною.
Юнг відверто заявляв, що творчість Пабло Пікассо та його літературного брата (Дж.Джойса) цікавить його передусім з професійної точки зору. Юнг підкреслював, що на основі власного лікарського досвіду він може переконати будь-кого з нас, що психологічні проблеми, які дістають утілення в картинах Пабло Пікассо, є цілковитою аналогією тому, що він спостерігає у своїх пацієнтів. Подібно до того, як серед своїх пацієнтів Юнг виділяє групи невротиків і шизофреніків, так і при аналізі специфіки творчого процесу, художнього бачення світу він вичленяє відповідну спрямованість (невротичну чи шизофренічну) психіки митця.
Принцип поділу митців на невротиків та шизофреніків спирається на оцінку ступеня участі чуттєвого моменту в процесі художньої творчості. Невротики, згідно з поглядами Юнга, створюють картини синтетичного характеру зі спотвореним та уніфікованим чуттєвим мотивом. Навіть якщо ці картини абстрактні й не містять емоційно-чуттєвого компонента, вони симетричні, або передають безпомилково розпізнаваний нами зміст.
Що ж до шизофреніків, то Юнг наголошує на поза-чуттєвому характері їхньої художньої продукції, вважає, що шизофреніки створюють картини, які миттєво демонструють їхню відчуженість від почуттів, вони не передають гармонійних, уніфікованих почуттів. Якщо ж твори шизофреніків і намагаються передавати почуття, то це суперечливі почуття, які важко виокремити.
Запропонована Юнгом ідея аналогії між художниками-нереалістами і психічно хворими, а також вивчення творчого процесу з урахуванням невротичної або шизофренічної спрямованості психіки творця не була оригінальною. У її постановці й розробці Юнг приєднався до досить широкого загалу європейських дослідників, які поділяють тенденцію патологізації художньої творчості. Зазначимо, що цю ідею не можна повязувати, як це часто-густо робиться сьогодні, лише з психоаналізом чи глибинною психологією. її прихильників можна зустріти серед психологів та естетиків, які взагалі не мали відношення до ідей психоаналітичної орієнтації, більше того, ця ідея почала складатися раніше, ніж до неї приєднався психоаналіз.
Ідея патологізації творчості багато в чому спирається на популярні, позитивно оцінені й психоаналітиками, ідеї італійського психолога-криміналіста Чезаре Ломброзо (18351909). У монографічних дослідженнях Геніальність і божевілля, Кохання у божевільних, Новітні досягнення науки про злочинця, які вже у 8090-ті роки XIX століття стали широко відомими в Німеччині, Австрії, Росії, Франції, Ломброзо обґрунтовував ідею біологічної зумовленості злочинності. Одна з важливих ідей теорії Ломброзо повязана з доведенням якісної тотожності негативної обдарованості, тобто обдарованості злочинця, який здійснює складний, жорстокий злочин, і позитивної обдарованості митця або вченого. Ломброзо вважав, що і в першому, і в другому випадку мотивом діяльності є фізіологічний потяг до створення чогось нового, раніше невідомого. При цьому як негативна, так і позитивна обдарованість свідчить про психічну ненормальність людини. Звернувши увагу на психологію митця, специфіку прояву геніальності в процесі художньої творчості, Ломброзо обґрунтовує ідею невропатичності геніальних людей, проводить паралель між геніальністю і позасвідомими станами людини, між геніальністю і психічними аномаліями.
Найдраматичніше звязок геніальності й божевілля розкривається, як вважав Ломбр