Глибинна психологія Карла Густава Юнга
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
ак і в розробку спонукальної та творчо-евристичної функції архетипу.
Юнг вважає, що архетипи входять у свідомість не безпосередньо, а у формі колективних образів і символів.
Серед архетипальних образів Юнг називає і мудреця, і вождя, і Мойсея, і Христа, і Будду. Але архетипальним символом може бути і мати, і батько або давньогерманський бог війни Вотан. Саме архетипальні образи є основою міфології, релігії, мистецтва, проектують сновидіння, а в більш абстрактних, узагальнених формах фіксуються в політиці, соціології, філософії.
Загальнотеоретична концепція К.Юнга дала поштовх до певних естетико-мистецтвознавчих модифікацій. Так, Юнг приділив певну увагу проблемі типології й обґрунтував існування двох психічних типів: екстравертованого та інтровертованого. Такий поділ проводиться Юнгом залежно від ролі субєкта або обєкта в різних обставинах: інтровертований тип фіксується тоді, коли субєктивне психологічне явище стає над обєктом, якщо ж обєкту належить переважна цінність, мова йде про екстравертований тип.
У внутрішній структурі кожного з цих двох типів конкретно виявляються їхні здібності: розумові, емоційні, сенсорні, інтуїтивні. Особливе значення надається Юнгом інтуїтивним здібностям у межах інтровертованого типу. Інтровертована інтуїція з її яскраво вираженими позасвідомістю, ірраціональністю, субєктивністю стимулює певну орієнтацію характеру, професійної діяльності або якихось людських уподобань. Саме вона створює мрійника, фантазера, ясновидця, митця.
К.-Г.Юнг робить припущення, що серед інших типів людей митець мав би бути нормальним, адже він обмежується насамперед сприймальним характером інтуїції й лише потім перетворює в образи наслідки сприйняття. Проте митець не залишається нормальним, оскільки використання інтуїції, з одного боку, і розвинута здатність до інтуїтивного опанування образу, з іншого, віддаляють особу від дійсності, яку ми сприймаємо, тож вона стає загадкою навіть для свого безпосереднього оточення. Якщо це митець, то його мистецтво проголошує надзвичайні, відірвані від світу речі, які кричать усіма барвами і які є водночас значні й банальні, прекрасні й гротескові, піднесені й дивні. Якщо людина не митець, то вона часто є невизнаний геній, персона, про яку забули, свого роду розумний напівдурень, персонаж психологічного роману.
З цих міркувань Юнга для нас важливо підкреслити насамперед той факт, що в його трактуванні, близькому до позиції Бергсона й Кроче, здатність до інтуїтивного пізнання світу є певним відхиленням від норми, вона наділяє особу містичною силою, яка може зробити її загадковою та ненормальною.
До речі, ця остання сторона, яка містифікує інтуїцію, особливо підкреслюється Юнгом. У його розумінні інтуїтивні особи є непотрібними з точки зору раціоналізму та однобокими як своєрідний прояв природи. Для Юнга інтуїція це особлива здатність окремих людей, а не своєрідний момент у загальному процесі пізнання. Інтуїція в Юнга постає як та містична сила, яка відділяє обраних людей від загальної маси людства.
Дослідження інтуїції не було для Юнга самоціллю, адже ця проблема висвітлена ним побіжно. Загалом на початку століття переважна більшість філософів намагалася включити в контекст своїх досліджень проблему інтуїції, специфіки інтуїтивного мислення. Для Юнга ж інтерес до інтуїції став поштовхом для більш широкого осмислення проблем мистецтва й художньої творчості.
Широке коло проблем мистецтва висвітлюється Юнгом у різних роботах протягом багатьох років наукової праці, вивчення творчої спадщини художників різних регіонів Землі. Підсумовуючи розробки Юнга, можна виділити такі ознаки мистецтва, які найперше цікавлять теоретика і визначають його естетичну позицію.
В роботі Сучасність і майбутнє, датованій 1953 роком, тобто написаній зрілим теоретиком за кілька років до смерті, Юнг повязує мистецтво зі складним, суперечливим процесом саморозуміння людини: Тяжіння до саморозуміння перспективне ще й тому, що існує один, до цього часу зовсім не помічений фактор, який іде назустріч нашим очікуванням, а саме позасвідомий дух часу, який компенсує настанови нашої свідомості й інтуїтивно передбачає майбутні зміни.
Найяскравішим прикладом цього процесу, на думку Юнга, є сучасне мистецтво, яке під виглядом вирішення естетичних проблем виконує виховну психологічну роботу, котра полягає в руйнуванні панівних до цього часу поглядів, понять формально красивого й усвідомлено змістовного.
Юнг переконаний, що панування у XX столітті холодних абстракцій субєктивного характеру, відмова від романтичної чуттєвості є спробою спрямувати пророчий дух мистецтв на виявлення темних і хаотичних передумов субєктивності. Юнг вважає, що мистецтво попередніх епох цікавилося лише зовнішніми ознаками предметів, що ж до XX століття то у сфері художньої діяльності відбувається процес зміни парадигм.
У роботі Сучасність і майбутнє, як і в попередніх дослідженнях, Юнг наполягає на думці, що велич мистецтва наснажувалась як у минулому, так і сьогодні, міфами, тобто тим позасвідомим процесом символізації, який тягнеться через еони і, як найперший вияв людського духу, залишається джерелом і для всіх майбутніх його утворів.
Аналіз мистецтва як специфічної людської діяльності Юнг постійно співвідноси?/p>