Географічне положення, територія і межи Криму Укр.
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
расовими та лиманно-солончаковими місцевостями.
Тархакутська область являє собою хвилясту рівнину з абсолютними висотами 120-170 м. В будові її поверхні простежується залежність від особивостей герцинського фундаменту. Виражені в рельєфі субширотно витягнуті ували і височини відповідають антиклінальним структурам, а улоговини синклінальним. Верхні рівні утворюють хвилясті увалисто-угловинні рівнини з чорноземами південними щебенюватими, чорноземами слаборозвиненими на елювії вапнякових порід, перетрофітними степами. В перетрофітних степах, що збереглися біля оз. Донузлав, на Тарханкутському та Євпаторійському плато, ростуть чебрець, келерія, полини, пижмо, молочай, ковила та ін. Нижчі рівні займають слабо хвилясті рівнини з чорноземами південними карбонатними на елювіально-делювіальних лесовидних породах, щебенюватими схилами улоговин та балок, залишками нетрофітних степів. У прибережній смузі невеликі площі зайняті лучними солонцями і солончаками з галофітною рослинністю.
черченська область.
Являє собою пасмово-горбисту рівнину. Для її тектонічної будови характерне чергування антиклінальних складок і синклінальних прогинів. До ядер антикліналей приурочені невисокі сопки грязьових вул.канчиків. Грязьовий вулканізм є відомою рисою природи Керченського півострова. Південно-західна частина півострова розчленована широкими балками і субширотно витягнутими улоговинами. Північно-східна частина це дрібноскладчасте увалисте плато з вапняковими гребенями і видовженими улоговинами між ними. Абсолютні відмітки становлять 130-170 м (найвища точка г. Опук, 185 м). Така неоднорідність будови півострова зумовлює видові відмінності ландшафтів. У північній частині області переважають горбисті гребнево-сопкові рівнини з чорноземами південними, карбонатними й щебенюватими, темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, типчаково-ковиловими, полинно-злаковими та петрофітними степами. Південну частину області займають полого-хвилясті денудаційні рівнини з чорноземами південними і темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, солонцями, мезофіт ними різнотравно-типчаково-ковиловими степами. На фоні степових ландшафтів вздовж узбережжя поширені псамофітні степи з ковили, костриці та осок, напівпустельні полиново-злакові степи, склянкові пустелі, балки, зниження озерні улоговини, лимани з лучними галофіт ними угрупованнями. Для фауни Керченського півострова типовими є ті самі представники, що і для степової зони України взагалі. У її складі переважають гризуни.
Таблиця № 1: Ландшафтна структура Керченського півострова.
Одиниці
ВимірівТипи місцевостейАбразійно-денудаційний останцевий кустарниково-різнотравно-степовийАбразійно-денудаційний останцевий ковильно- тип-чаково-петрофітно-сеповийАбразійно-денудаційний рівнинний типчаково-ковильно-степовийДенудаційно-рівнинний типчаково-ковильно-степовийАкумулятивно-рівнинний типчаково-ковильно-степовийСлабодернований лугово-солянковийБалочно-лугово-стіннийОзераЗагальна площаКм23233302676935145292721303058,610,98,722,516,917,38,94,2100,0
Кримські гори.
Межа між степовим і Гірським Кримом проходить від Севастополя, північніше міста Сімферополя на м. Феодосію. За характером ландшафтів Гірський Крим нагадує Карпати і середньогіря Великого і Малого Кавказу. Тут добре виражена висотна поясність ландшафтів, поширені широколистяні, зокрема букові ліси.
Гірський Крим у тектонічному відношенні є північною частиною антиклінорію альпійського складчастого поясу. У гірському Криму виділяють три паралельних гірських пасма: Головне (найвище) та два передових куестових. Вони розташовані на північ від Головного і чітко простежуються у західній і середній частинах Гірського Криму. Західна частина Головного пасма є цілісною структурою з платоподібною поверхнею, а східна розпадається на ряд більш-меннш ізольованих платоподібних масивів. Плоскі вершинні поверхні пасма складені переважно вапняками верхньої Юри.
Ландшафтною особливістю Головного пасма є карстові форми рельєфу. Вони вважаються класичним прикладом голого карсту середземноморського типу. В багатьох місцях вапняки позбавлені ґрунтового покриву й утворюють карстові поля, які характеризуються великою кількістю замкнутих форм рельєфу і тріщин, через них талі снігові і дощові води проникають у вапнякові товщі. Підземні карстові води Кримських гір живлять численні джерела, ріки і відіграють важливу роль у забезпеченні водою всього регіону.
На території Криму переважають повітряні маси помірних широт континентального і морського походження. Влітку сюди надходять континентальне й морське тропічне повітря, значний вплив на клімат здійснює відріг Азорського антициклону. Циклонічна діяльність у межах області звязана головним чином з Ісландським мінімумом, взимку з виходами середземноморських циклонів. Цими циклонами зумовлений також зимовий максимум опадів. Особливо добре виражений в Кримських горах, які є барєром для фронтальних розділів і зумовлюють їх загострення та активізацію. Кримські гори також перешкоджають проникненню холодних повітряних мас з півночі. Одночасно з отеплюючим впливом Чорного моря й середземноморськими циклонами це призводить до формування на Південному березі Криму особливого, середземноморського клімату з теплою зимою і максимумом опадів в цю пору року.
Передгірна область охоплює Внутрішнє і зовнішнє куестові пасма і