Вплив фiлософiСЧ на психологiю
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
зицiю: душу (розум, мислення, дух) i тiло мають зовсiм рiзну природу. Однак прийняття подiбноСЧ позицiСЧ спричиняСФ наступне питання: якщо душа й тiло досконале рiзнi, як можливо СЧх вiдношення? Чи повнiстю вони незалежнi, або все-таки деяким чином впливають один на одного?
У часи Декарта загальноприйнятоСЧ була точка зору, вiдповiдно до якоСЧ взаСФмодiя душi й тiла носить односпрямований характер: душу, розум може впливати на тiло, однак зворотний вплив украй незначно. Сучаснi iсторики пропонують у пояснення цих поглядiв наступну аналогiю: взаСФмини душi й тiла подiбнi до взаСФмин мiж лялькою й ляльководом , де ляльковод - це душу, а лялька - тiло.
Декарт же по цьому питанню зайняв дуалiстичну позицiю. З його погляду, душа й тiло дiйсне мають рiзну природу. Однак вiн iстотно вiдходить вiд колишньоСЧ традицiСЧ в трактуваннi СЧхнього спiввiдношення. На його думку, не тiльки душу впливаСФ на тiло, але й тiло здатне iстотно впливати на стан душi. Ми маСФмо тут справу не з односпрямованим впливом, а з обопiльною взаСФмодiСФю. Ця досить радикальна для XVII столiття iдея мало ряд важливих наслiдкiв як для фiлософiСЧ, так i для розвитку науки.
Пiсля публiкацiСЧ цих iдей Декарта багато хто його сучасники прийшли до висновку, що немаСФ бiльше пiдстав уважати душу СФдиним i повновладним паном обох сутностей - ляльководом, що смикають за мотузочки. Душа не СФ повнiстю незалежною вiд тiла. Роль тiла стала сприйматися зовсiм iнакше: тi функцiСЧ, якi колись приписувалися тiльки душi, тепер стали вiдносити до тiлесних функцiй.
У середнi столiття, наприклад, думали, що душа вiдповiдальна не тiльки за процеси мислення й здоровий глузд, але й за сприйняття, рух i репродуктивну дiяльнiсть. Декарт вiдкинув цi уявлення. Душа, з його погляду, маСФ одну-СФдину функцiю - мислення. Всi iншi функцiСЧ носять тiлесний характер.
Декарт, розглядаючи проблему спiввiдношення душi й тiла, зосередив увагу на проблемi так званого психофiзичного дуалiзму. Таким чином, вiн вiдкинув спекулятивнi теологiчнi мiркування про душу i заклав основи наукового пiдходу до даноСЧ проблеми. Подiбна позицiя спричинила й змiну методiв дослiдження: замiсть метафiзичних мiркувань стали застосовувати методи обСФктивного спостереження й експерименту, замiсть умоглядних спекуляцiй про iснування й природу душi - спостереження за ходом психiчних процесiв.
Тiло й душа - це двi самостiйнi субстанцiСЧ. Матерiя, тiлесна субстанцiя характеризуСФться насамперед довжиною (вона завжди займаСФ деяке мiiе в просторi) i пiдкоряСФться законам механiки. Душа, розум не мають довжини й не привязанi до якоСЧ-небудь фiзичноСЧ субстанцiСЧ. Особливо революцiйний характер маСФ iдея Декарта про те, що, незважаючи на всi розходження душi й тiла, мiж ними все-таки можлива взаСФмодiя: душа впливаСФ на тiло, а тiло впливаСФ на душу.
Роботи Декарта послужили потужним каталiзатором для цiлого ряду плинiв, що згодом зiграли iстотну роль в iсторiСЧ психологiСЧ. Величезне значення мають його механiстична концепцiя тiла, теорiя рефлексiв, уявлення про взаСФмодiю душi й тiла. Декарт уперше спробував застосувати механiстичну концепцiю до розумiння функцiонування тiла людини. Зрозумiло, що вiдповiдно до загального механiстичного духу епохи, незабаром найшлися дослiдники, що спробували з механiстичних позицiй витлумачити й роботу людського розуму.
Лiтература
1.Гиппенрейтер Ю.Б. Введення в загальну психологiю. - К., 2003
2.Коул М. Скибнер С. Культура й мислення. - К., 2004
3.Дилигенський Г.Г. Соцiально-полiтична психологiя. - К., 2006
4.Кликс Ф. Мислення, що пробуджуСФться. У джерел людського iнтелекту. - К., 2002
5.Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. - М., 1981