Вплив фiлософiСЧ на психологiю
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
атися в постелi аж до полудня - звичка, що збереглася в Декарта на все життя. Саме цi тихi ранковi годинники були для нього особливо плiдними у творчому вiдношеннi.
Пiсля завершення освiти Декарт вiв у Парижу безтурботне життя, повне задоволень. Але зрештою такий спосiб життя став обтяжувати його, i вiн усамiтнився для того, щоб присвятити себе математичним дослiдженням. Коли йому здiйснився 21 рiк, вiн кiлька рокiв служив добровольцем в армiях ГолландiСЧ, БаварiСЧ й Угорщинi. За цей час вiн придбав непоганi вiйськовi навички, а також деякi авантюристичнi риси характеру. Йому подобалися бали й азартнi iгри - причому гравцем вiн був досить щасливим, у чому чималу роль зiграв його математичний талант. Нiщо людське йому не було чужо - правда, СФдино тривалий його любовний роман тривав усього лише три роки. Його кохана була якась голландська жiнка, що в 1635 роцi народила йому доньку. Декарт обожнював дитину й був глибоко вражений раптовою смертю дочки в пятирiчному вiцi. Вiн завжди говорив про цю втрату як про найбiльше нещастя у своСФму життi.
Декарт надавав великого значення практичному використанню наукових знань. Так, його цiкавило, яким образом можна охоронити волосся вiд посивiння.
Пiд час служби в армiСЧ Декарту один раз привидiвся сон, що мав величезне значення для всього його життя. Весь день 10 листопада вiн провiв на самотi у своСЧй кiмнатi, мiркуючи над науковими й математичними проблемами. Це було в стародавньому баварському будинку, де кiмната опалювалася великою дровяною пiччю, що, очевидно, сприяло творчому процесу. Непомiтно для себе Декарт задрiмав, i йому приснилося - як вiн згодом розповiдав, - що перед ним став якийсь дух iстини i прийнявся дорiкати його за лiнощi. Цей дух повнiстю опанував свiдомiстю Декарта й переконав його в тiм, що йому в життi призначено довести, що математичнi принципи застосовнi при пiзнаннi природи й можуть принести величезну користь, надаючи науковому знанню строгiсть i визначенiсть.
Для продовження занять математикою Декарт повернувся в Париж, але столичне життя знову швидко знудило йому. Продавши маСФток, що дiстався йому вiд батька, вiн перебрався у вiдокремлений сiльський будинок у ГолландiСЧ. Його тяга до самiтностi й самоти була настiльки велика, що протягом двадцяти рокiв вiн перемiнив 24 будинку в 13 рiзних мiстах - i притiм тримав свою адресу в секретi навiть вiд близьких друзiв, з якими пiдтримував постiйну переписку. Його СФдиною й незмiнною вимогою до нового мiiя проживання були близькiсть до католицького собору й унiверситету.
Декарт прославив своСФ iмя цiлим рядом трактатiв в областi математики й фiлософiСЧ, i, зрештою, на нього звернула свою увагу шведська королева Христина. Вона запросила Декарта давати СЧй уроки фiлософiСЧ. РЖ як би не були йому дороги воля й тихiй спосiб життя, вiн не мiг не виявити поваги до королiвського прохання. Королева послала за ним вiйськовий корабель, i в результатi 1649 року вiн ступив на землю ШвецiСЧ. Однак королева Христина виявилася не занадто старанною ученицею. Вона змогла видiлити для зустрiчей з великим фiлософом лише раннi ранковi годинники - бiля пяти годин ранку. До того ж заняття проходили в погано опалювальнiй бiблiотецi, а зима в тiм роцi видалася надзвичайно сувороСЧ. Тендiтний i хворобливий Декарт непохитно переносив раннi пiдйоми й жорстокi ранковi холоди протягом майже чотирьох мiсяцiв. Однак зрештою вiн занедужав запаленням легенiв i вмер II лютого 1650 року.
Цiкавим постскриптумом до смертi цiСФСЧ великоСЧ людини, що, як ми побачимо далi, вiддав багато сил вивченню взаСФмодiСЧ тiла й душi, може послужити посмертна iсторiя його власного тiла. Через 16 рокiв пiсля його смертi друзi вирiшили, що тiло його повинне спочивати у ФранцiСЧ. Але труна, що для цiСФСЧ мети була вiдiслана у Швецiю, виявилася занадто короткою. А тому шведська влада, не довго думаючи, вирiшили вiдокремити голову Декарта вiд тiла й поховати ъСЧ окремо - до тiСФСЧ пори, поки не будуть отриманi вiдповiднi розпорядження з Парижа.
Поки останки фiлософа готовили до вiдправлення у Францiю, французький засiл у ШвецiСЧ вирiшив, що непогано було б йому мати щось на память про великого спiввiтчизника. А тому вiн вiдiтнув вказiвний палець на правiй руцi Декарта. Тим часом тiло, позбавлене голови й пальця, було з великою помпою й пишними церемонiями перепоховане в Парижу. По закiнченнi декiлькох рокiв один армiйський офiцер викопав череп Декарта як сувенiр, що потiм протягом 150 рокiв переходив вiд одного колекцiонера до iншого, поки, нарештi, не був похований у Парижу.
Всi особистi папери й рукописнi роботи Декарта були зiбранi й пiсля його смертi морем вiдправленi в Париж. Однак корабель затонув, не дiйшовши до причалу. Папери протягом трьох днiв перебували пiд водою. Сiмнадцять рокiв треба було згодом для того, щоб реставрувати СЧх i зробити придатними для печатки.
Внесок Декарта: механiцизм i проблема спiввiдношення душi й тiла
Мабуть, самим значним внеском Декарта в становлення сучасноСЧ науки СФ його спроба вирiшити одну з найбiльш заплутаних фiлософських i психологiчних проблем - проблему спiввiдношення душi й тiла. Протягом багатьох сторiч мислителi ламали голову над тим, як розрiзнити душу, iдеальне, i тiло, матерiальне. Спочатку центральне питання тут представляСФться абсолютно простим: чи рiзняться взагалi мiж собою душа й тiло, мир iдеальний i мир реальний. Але ця легкiсть оманна. Протягом тисячорiч мислителi займали по цьому питанню, в основному, дуалiстичну по