Вільна торгівля на Донеччині в період переходу від "воєнного комунізму" до НЕПу (1921 – перша половина 1922 рр.)
Информация - История
Другие материалы по предмету История
не продаси. І всі торговці намагаються зробити якомога більшим цей відсоток прибутку, під різними приводами обдурюючи споживачів… У торговій справі те й приваблює, викликає азарт зиску, що цей прибутковий відсоток не створюється працею власних рук, а нібито звалюється з неба. Гонитва за цим прибутком і є спекуляцією… яка для зиску використовує найнечесніші прийоми. Жадоба спекулянтів не має жодних меж. Усі ми бачимо, як у нас на очах зростає цей огидний азарт. Спекулянтові зовсім не властиві людські почуття. Цих товстошкірих гендлярів не може торкнути жодне горе, жодне суспільне лихо [11].
На ринках міст губернії, за даними відповідальних працівників ДонгубЧК, серед спекулюючих були дружини робітників, відпускні червоноармійці, радянські службовці, колишні торгівці, інтелігенція, безробітні, зрідка траплялися і робітники; до спекуляції й торбарства були причетні також селяни, бо ж саме вони постачали різноманітні матеріали та продукти, отож слугували джерелом прибутку.
У недільні дні торгівля набувала колосальних розмірів; базар майорів різного штибу гендлярами. Там можна було побачити дітей, котрі привчаються спекулювати, жінок, циганів, євреїв. На ринок йшов і обиватель, що продавав свої останні речі, розпродував свої пожитки і багато хто з селян. Внаслідок масових облав, влаштовуваних підрозділами ЧК, міліції, співробітниками продкомів, карного розшуку, загальний вид спекуляції нібито зменшувався, але продавали з-під поли, і ціни все одно мало не щодня зростали гостра продовольча криза давала змогу наростити ціни на предмети першої необхідності на ринку до неймовірних розмірів [12].
Радянська влада вдавалася до різноманітних заходів боротьби з так званою спекуляцією… Однак більшість цих заходів призводили до ще більшого зростання цін, а отже й до ще більшої спекуляції [13]. Так само й неодноразові підвищення ставок, які мали на меті поліпшити матеріальне становище службовців й робітників, ні до чого не призводили, оскільки спекулянти, довідавшись обхідним шляхом про передбачене збільшення жалування, одразу підвищували ціни на всі найістотніші предмети споживання. Простодушність й пасивність провінційних робітників й службовців, які, залишаючись переважно людьми без будь-якого почину, ігнорували власні інтереси, й іноді навіть непомітно для себе, заохочували спекуляцію, інакше кажучи, відкритий й систематичний грабунок серед білого дня, була тільки на руку торговцям і спекулянтам. Тогочасний публіцист дивувався: на нашому боці влада й сила, а між тим ми голодуємо, а спекулянти благоденствують [14]. Ті, для кого принципи залишалися непорушними, а життя ставало зовсім нестерпним, ставали клієнтами держави як гігантського Соцзабезу. У безупинній боротьбі, при всіх переживаннях, які доводилося виносити, вони не бідкалися, не просили, не казали, що є голодними, бо переживали це з революційною гордістю й енергією, доки вистачало сили волі й були можливості для життя що з себе продаси, те й зїси; але потім, попри їхню відданість революції й партії, попри всі переконання, голод змушував робити вибір [15].
Потяг до додаткового зиску був властивий представникам владних структур: маріупольська залізнична ЧК, приміром, (цей факт набув розголосу в лютому 1922р.) спекулювала квитками на проїзд, внаслідок чого бідній людині і поїхати будь-куди було неможливо. Безробітні та селяни пухнули від голоду, а їхні захисники тиснули на додачу. Неймовірне пачкарство, бідкався інший тогочасник, що розвинулося на залізниці, не вписується у жодні рамки і сягає цинізму. Здирництво і хабар стали звичним явищем, і останній відкрито брався як компенсація. Цьому чимало сприяли господарники, котрі і тут і там давали колосальні хабарі при перевезенні й відправці своїх маршрутів; крадіжки вантажів на залізниці набували величезних розмірів, причому розкрадалися в основному насіннєві та продовольчі вантажі [16].
Із січня 1921 по вересень 1922 рр. цін на продовольчі товари в Донецькій губернії (у карбованцях, за фунт) зросли в 1001000 разів [17], що відображало рівень інфляції, величину надлишкового попиту та силу фіскального тиску. Разом з тим, розбіжності в динаміці цього зростання по окремих видах продовольства свідчать про наявність специфічних чинників, які впливали на процес ціноутворення. Впадає в око низька щодо решти продуктів ціна борошна на початку 1921р. (фунт білого борошна тоді коштував 700 крб., чорного 450, ковбаси 4,5 тис. крб., капусти 1,7 тис., олії 4,5 тис., масла вершкового 9 тис., яблук 5 тис. крб., мила 1,2 тис.; аршин селянського полотна від 8 до 10 тис. крб, дюжина яєць 7 тис., коробка сірників 300 крб. [18]). Такий стан речей, здається, безпосередньо був повязаний з певним ступенем забезпеченості (у межах натуроплати, пайка, самопостачання, крадіжок та ін.) борошном робітників і службовців міст губернії, а також похідним від нього співвідношенням між пропозицією борошна та попитом на нього на чорному ринку. Завважимо і більш-менш врівноважене зростання цін на цей товар упродовж 1921 першої половини 1922 рр., у певній мірі уможливлене дієвістю механізму адміністративного регулювання.
Зростанню пропозиції борошна та інших продуктів на чорному ринку губернії сприяла також приватна ініціатива різного штибу мандрівних посередників. Аби поділити ризик, вони іноді обєднували свої зусилля: спекулянти, читаємо в ?/p>