Вільна торгівля на Донеччині в період переходу від "воєнного комунізму" до НЕПу (1921 – перша половина 1922 рр.)
Информация - История
Другие материалы по предмету История
а Сухарьовка, багатолика, невловима, схожа на того казкового змія, в якого на місці відрубаної голови виростають дві, три й більше [6].
Відчуваючи потребу в продовольстві, одязі та інших предметах широкого вжитку (від користування ними переважну більшість людей, взагалі-то, неможливо відучити), але не маючи змоги отримати ці предмети безпосередньо від пролетарської держави, мешканці Донеччини дедалі більше мусили звертатися до послуг хоч і безладного, проте найвищою мірою здатного до адаптації чорного ринку, з його недосконалим обігом та вільними цінами.
На початку 1920х рр. спекуляція охопила всіх, перетворивши основний загал громадян на гендлярів, зайнятих лише однією думкою: де й як якомога скоріше й вигідніше купити… й перепродати… Попри певний професійний ризик, спекулятивне торбарство виявлялося вигідною справою, в усякому випадку нескінченно більш вигідною, ніж праця на заводі чи в радянській установі. З подорожчанням життя в містах і ті, хто не їздив на село, почали вишукувати певні комбінації. Йдеться про хабарництво, чи, мякше висловлюючись, вимогу вдячності за кожну послугу, навіть якщо ця послуга є ніщо інше як виконання службового обовязку. Інші чинили ще простіше… крадучи чи підробляючи. Частина чистоплотної публіки надзвичайно бідувала. Йдеться про тих, хто соромився продавати й тих, кому продавати було нічого. Розповсюдженим був продаж за ринковою ціною товарів, отриманих за твердою ціною. Найважливішим було те, що базовий загал населення не жив і не міг жити без тих чи інших торговельних комбінацій [7].
Крадіжки та незаконна купівля товарів набули надзвичайного поширення. Спекулянти підкуповували службовців радянських установ, заводів, складів, робили їх учасниками власних прибутків, а ті вишукували сотні всіляких способів обманного відпуску товарів зі складів, сприяли чи не протидіяли крадіжкам, утаювали товари від обліку, організовували крадіжки при перевезенні, пограбування й т. ін. Робітники соляних копалень, на їх велику ганьбу, систематично крали сіль й передавали її до рук скупників і таким чином ставали спільниками злісних спекулянтів [8].
Форми вільного обміну через цілковитий занепад промислового виробництва, дезорганізацію транспорту, розлад грошової системи, натуралізацію сільського господарства, скасування офіційної та заборону приватної торгівлі (а потім їхню бюрократичну регламентацію), вражаюче зубожіння загалу населення були найархаїчнішими, асортимент найпримітивнішим. Ціни, які ми знаємо, або про існування яких здогадуємося, це ціни, що коливалися: доказ того, що чорний ринок попри всі негаразди лишався живою, ефективно функціонуючою підсистемою економічного механізму, ушкодженого радянським адмініструванням. Елементи цієї підсистеми, які були неінтенціонально повязані одне з одним, можуть принагідно накреслити обриси звязків між попитом та пропозицією, інтенсивністю втручання з боку держави та рівнем цін, містом та селом тощо. Навіть якщо в містах крамниці були закриті чи порожніли, на вулицях, бульварах, перехрестях, через кожні два кроки перехожого міг чекати столик торгаша з найрізноманітнішими товарами!.; великі крамарі могли роздавати свої товари дрібним торговцям і брати собі левову частку прибутку, аби не сплачувати за приміщення під крамницю й право на торгівлю, не вести звітність, не утримувати штат приказчиків й не сплачувати податки. Великий крамар міг не торгувати. Він часто займав відповідальну посаду чи виконував загальнокорисні функції, маючи захист від небезпеки бути зареєстрованим в якості буржуа й від наслідків, що випливали з такого становища. Всі його торговельні операції полягали у видобуванні товарів, зберіганні їх у таємному сховищі й роздаванні цього товару своїм, готовим до його усіляким послугам, приказчикам в особі дрібних вуличних й летючих торгашів.
Розпорошення великої торгівлі викликало до життя мільйони посередників і торгашів, залучаючи до цієї справи людей, які жодного стосунку раніше до торгівлі не мали. Цей потік захоплював все більші й більші прошарки населення, які йшли до цієї армії спекулянтів у гонитві за легкою й великою наживою. Спекулянт, таким чином, вносив деморалізацію в середовище робітників та селян, розвиваючи в них почуття дрібних буржуа, потяг до отримання великих грошей без великих витрат сил та енергії. Всмоктуючись у робітниче середовище, дрібнобуржуазна психологія не тільки притлумлювала соціалістичну свідомість мас, але цілком знищувала її, й, так би мовити, породжувала контрреволюцію [9].
Відносно політекономічного принципу, пануючого в царстві Леніна, тогочасник висловився геть недвозначно: хто не спекулює, той не їсть [10]. Є очевидним, що у вир небезпечних оборудок з перепродажу (зиск від чого, за спостереженнями представників ЧК, становив, як правило, не більше 20%) тьму-тьмущу нероб штовхала можливість розраховувати, буцімто будь-яка пропозиція товару зустріне автоматичний і більш-менш тривалий прихильний прийом. Якщо б існував на світі ідеально чесний купець, бідкався тогочасний публіцист, то він брав би такий відсоток, котрий за погашенням видатків дорівнював би найвищому заробітку якої-небудь добре оплачуваної професії. Але в тім то й річ, що таких ідеальних торговців на світі не існує. Є навіть народне прислівя Не обдуривши