Військо княжих часів: підготовка до війни
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Реферат на тему:
Військо княжих часів: підготовка до війни
Війна й мир
Війна звалася рать: почати рать, встати раттю, йти раттю й ін. Деколи в цьому значінні вживається слово полк, пізніше приймається й війна. Неприятель називався ратний.
Лицарські князі явно проголошували війну. Славний завойовник Святослав усе повідомляв про те, що хоче почати війну: посилав до краю, кажучи: хочу на вас іти. Того звичаю пильнував і Володимир Великий: Прийшов Володимир із варягами до Новгорода і сказав посадникам Ярополка: ідіть до брата мого і скажіть йому, Володимир іде на тебе, готовся з ним битися.
Війну проголошували святочно через послів. Коли князі Олеговичі почали були виступати проти Ізяслава Мстиславича, він 1147. р. вислав до них свого посла й нагадав їм їх присягу, що, мовляв, будуть жити з ним у мирі. Коли ж Олеговичі не дали ясної відповіді, Ізяславів посол приїхав до них удруге і привіз їм хрестні грамоти, тобто підписані ними грамоти з присягою. Посол промовив до них за князя: Цілували ви мені хрест до кінця свого віку, а оце ви, браття, хрест переступили, і почали придумувати зраду й хотіли вбити мене; так нехай буде зі мною Бог і сила животворного хреста, і мені як Бог дасть. І при цих словах посол кинув їм хресні грамоти. Ці слова відкинути хресну грамоту означали проголосити війну. В той час розсварилися Всеволод із Володимирком і почали шукати один на одного вини; і Володимирко відкинув йому хресну грамоту, а Всеволод із братами пішов на нього (1144. р.)
Але бувало й таке, що війну починали, не проголошуючи її -- несподівано нападали на противника, щоб не дати йому підготовитися до боротьби.
Війну можна було вести всякими способами. З ворогом не тільки; стрічалися в бою, але й руйнували його землі, палили села, забирали населення в полон. У поході Данила на белзьку землю 1221. р_ боярин грабував боярина, мужик мужика, городяни городян гак, що не залишилося одного села не пограбованого, як це книги говорять притчею: не залишився камінь на камені. Белжани називають це злою ніччю, бо ніч погану гру з ними заграла, повоювали; їх перед світанком.
Траплялося й таке, що бранців, що попали в полон, убивали. Погану славу здобув собі Ізяслав Мстиславич, що підступом у бою приманив галичан і казав їх повбивати: залишився Ізяслав із малою дружиною на побоєвищі, й поуставляв стяги галицькі, і пішли галичани під свої стяги, і він набрав силу бранців. І коли побачив велике число бранців, казав їх рубати а луччих мужів забрав зі собою. І був плач великий по всій галицькій землі (1153. р.).
Але такі події громадська думка гостро осуджувала. Особливо ж: духовенство старалося стримувати князів від жорстокості!. Бували теж спроби унормувати ведення війни й забезпечити спокійне населення від війська. В 1229. р. прийшло до такого порозуміння: між Данилом та Конрадом Мазовецьким: створили між собою клятву Русь і ляхи: як потім коли буде між ними війна, то ляхи не будуть воювати руської челяді, ні Русь лядської.
Підчас війни скоро приходило до мирових переговорів. Звичайно слабша сторона, якій у боротьбі не поталанило, вишукувала;, собі посередника і той старався довести до мира. Таким ходатаем у 1147 р. був галицький Володимирко, що заступався перед Вячеславом і Юрієм за їх братанича Ізяслава. Він силкувався: поладити їх і казав: Бог поставив нас володарями, на кару лиходіям і на добро благочестивим, то як же ми можемо молитися до Творця нашого. Отче наш, прости нам прогріхи наші, як і ми прощаємо прогрішеникам нашим? Ваш синовець Ізяслав, що з вашого роду, перед вами не почувається невинним, але кланяється і милости в вас просить; я ж простий ходатай між вами, янгола Бог не зішле, а в наші дні нема ні пророка, ні апостолів. Ці слова, так зворушили Всеволода, що він погодився на мир.
Обидві сторони зносилися спершу через послів, для безпеки: деколи давали заручників, потім приходило до зїзду і врешті складали мир. Звичайно заприсягали мир святочною присягою, цілували хрест у церкві. Духовенство своїми промовами підносило вагу присяги. Чернігівський єпископ Окофрій при такій нагоді сказав священикам: Хто від цього хресного цілування відступить, нехай буде проклятий дванадцятьма Господніми празниками. (1146 p.). Умови мира списували деколи у грамоти.
Переможена сторона платила часом переможцеві контрибуцію. Так Володимирко галицький, як дійшло до мира, заплатив своєму противникові Всеволодові 1400 гривень срібла за труд. Деколи обидві сторони давали одна одній заручників: створили мир, з половцями і взяли таль між собою (1101 p.).
Часом війна кінчалася без мира: Ярополк із Всеволодом иіяк не уладився, ні мира з ним не створив (1135. p.). Автім була така приповідка: мир стоїть до війних а війна до мира (1148. p.).
Командування. Найвищу владу над військом у війні й за мира мав князь. Як у одному князівстві князів було більше, найвище командування належало до князя-батька або до найстаршого в роді. Київські князі, що звалися ще великими князями, мали все первенство перед іншими членами княжої династії.
Князь мав обовязок організувати військо, утримувати дружину, ставити й удержувати укріплення, приготовляти оборону; він своєю владою починав війну, укладав союзи, приймав згоду. На всі ці справи великий