Військо княжих часів: підготовка до війни
Информация - История
Другие материалы по предмету История
тут воно озброювалося, з обозу виходило в бій і по битві знову поверталося до обозу. Біля обозу ставили все сторожу. Тут, залишалися, очевидячки, й люди, що були при підводах, конюхи і т. д. Не раз вороже військо, особливо кіннота, заганялася аж до обозу, й тоді треба було його боронити. Та рідко коли обоз міг устоятися, звичайно діставався в ворожі руки. У степу часом військо боронилося, заставляючись обозовими возами.
Коли обоз переносився на інше місце, то обозовище часом підпалювали. В 1159 р. Ізяслав зрозумів підступ їх (берендичів), сів на коня й пігнав до їх товарів, побачив, що товарища горять, і вернувся назад. В 1251. р. ятвя- ги запалили колимаги, тобто стани свої.
Без обозу виряджалося військо тільки на недовгі походи, нашвидку, де треба було несподівано заскочити ворога. Такі звичаї мав славний лицар Святослав Ігоревич; ходив легко, як той пардус (леопард), возів за собою не возив, ні кітла, і шатра не мав, тільки підклад стелив і сідло в головах. Іти в такий недовгий похід, нашвидку, без обозів, звалося їхати ізїздом (виїздом): Нарадився князь Святослав зі сватом своїм Рюриком піти на половців нашвидку, ізїздом, бо донесли їм, що половці близько на Татинці, на Дніпровому броді; і їхали ізїздом без возів (1187. р.).
Похід. Коли полки з різних сторін уже позбиралися, починався похід. Гасло до походу давали трубами: Ізяслав ударив у труби, скликав киян і пішов із Киева в похід із полками своїми. (1150. р.). Як ворог був недалеко, то військо йшло відразу впорядковане. В дальші сторони полки йшли різними дорогами, тягнулися довгий час, пішки, на конях, возами, деколи річкою на човнах.
У поході важна була справа, чи дороги в доброму стані, чи військо скрізь вигідно може пройти. У ранні часи не скрізь шляхи були попророблювані. Коли Володимир Великий 1014. р. хотів податися на Новгород, видав наказ: теребіть дороги, мостіть мости. Видко треба було прорубувати ліс, щоби військо могло пройти. І переправи через ріки не були легкі. В зимі переправлялися по льоду. Не раз військо чекало довгий час, поки Дніпро не установився, тобто не замерз, щоб перейти на другий бік. Коли ж річка розполонилася, розмерзла, треба було спинити похід.
На ріках були відомі броди, де можна було ріку кіньми, чи возами переїхати. Такі бррди були навіть на Дніпрі, найважніші; в Зарубі, Витичеві й біля Хортиці на протолчі. Назва місцевостей Броди, Брідки, Брідок указують на місця, де такі броди колись були.
На бродах не раз доходило до боїв, бо тут ставало військо й не допускало ворога до переходу. В 1151. р. біля Витечева на Дніпрі почали битися в човнах за брід, Ізяслав. же не давав їм убрести. Так само 1152. р. галицький князь Володимирко своїм військам боронив бродів на Сяні під Перемишлем. Часто йшла боротьба за перехід через Серет під Теребовлею та в околицях Микуликців.
В інших місцях, де був живіший рух, повставали перевози, де фахові перевізники перевозили подорожніх човнами на другий бік річки. Таким перевізником мав бути легендарний Кий.
Мости на річках будували від дуже давніх часів. Перші згадки про них маємо вже за Володимира Великого. Багато мостів було на західних шляхах, що переходили через численні річки: в Білгороді, Звиджені, на Горині, в Луцьку й ін. В Києві перший міст на Дніпрі побудував Володимир Мономах 1115. р. Був також міст на Дністрі під Галичем, він згадується 1229. р.
Тодішні мости були побудовані так, що коли зближався ворог, легко можна було їх порозкидати, переметати і потім знову помостити. Щоб пошкодити ворогові в поході, мости розкидали, рубали, або палили. Так 1196. р. князь Ярослав Всеволодович наказав по ріках мости підсікти, бо зближалися ворожі полки. Коли 1229 р. Данило йшов на Галич, боярин Семенко підпалив міст на Дністрі, та Данилові вояки зарання вогонь погасили.
Таким чином, у війську мусіли бути окремі відділи, що займалися будовою мостів, прорубували дороги і взагалі влаштовували полкам похід. Таких майстрів древоділів і плотників (теслярів) називають літописи.
Військо на все йшло разом, припізнені полки тягнулися позаду. В 1132. р. литовці побили багато киян, тому, що вони не рушили разом із князем, але йшли позаду окремо. По дорозі військо приставало, щоб відпочити: Ізяслав перейшов за Тетерев, і тут позсідали з коней відпочивати; обідали тут, і коні відпочили, і він пішов над Здвиждень (1150 p.).
Перед військом попереду їхали сторожі (сторожеве). Була це звичайно легка кіннота, молодь або степовики чорні клобуки, їх завданням було розглянути, де ворог, і які його сили. Це завдання було небезпечне, але на такий випад усе знаходилися охотники, 1162 р. чорні клобуки просилися в князя Мстислава йти наперед: поглянемо, княже, чи велике вороже військо. У незнайомій стороні військо шукало собі провідників, в о ж і в, але вожеве лжуть, замічає літопис. Часом давали довідки й утікачі з ворожого війська, перескоки. Про рухи ворога повідомляла сторожа не раз серед горобиної ночі гнала зі своїми звідомленнями. Коли сили ворожі, були невеликі, сторожа гонилася з ним, а то й зводили бій. Також 1103 р. руські князі послали свою сторожу, вона у стерегла Алтунопу (славного половецького) ватажка), обступила Алтунопу й убила його та повбивала всіх, що з ним були.