Видатки місцевих бюджетів
Дипломная работа - Экономика
Другие дипломы по предмету Экономика
економічно розвинутих країнах представлена в таблиці 1.4.
З наведених даних видно, що в цих країнах на власні доходи місцевих бюджетів в середньому припадає 59,5 %, а на трансферти із бюджету центральної адміністрації 40,5 %
В багатьох країнах місцеві бюджети при формуванні своїх поточних доходів в значній мірі залежать від трансфертів із бюджету центральної адміністрації. Це Нідерланди, Італія, Ірландія, Канада, Португалія. В цих країнах трансферти складають відповідно від 80 до 62% поточних доходів. Трансфертне фінансування місцевих бюджетів з боку центральної адміністрації свідчить про інтенсивний перерозподіл національного доходу через бюджетні канали з метою усунення диспропорцій в розвитку регіонів. В цих країнах всі основні податки надходять до бюджету центральної адміністрації, місцеве ж оподаткування ледве перевищує 10% поточних доходів. Головним питанням регіональної економічної політики, що стоїть на порядку денному у країнах з трансфертним фінансуванням територій, є питання підвищення ефективності бюджетного перерозподілу, а також зниження фінансової залежності місцевих органів влади від “центру” і посилення їх податкової автономії.
Слід відмітити, що вагоміша частка бюджетних трансфертів у країнах унітарного типу (особливо Нідерланди, Італія, Греція), тоді як у федеративних (США, Німеччина) вона нижче. Це підтверджує висновок, зроблений ще у 70-ті роки у доповіді щодо країн з розвинутою ринковою економікою Мак-Дугласом Комісії Європейського співтовариства: рівень перерозподілу між регіонами в унітарних державах вищий, ніж у федеративних.
Таблиця 1.4.
Структура поточних доходів бюджетів місцевих органів влади в країнах з ринковою економікою (у відсотках до поточних доходів),2007р.
КраїниВласні доходиРегулюючі доходи трансферти від центральної адміністраціїДоходи від державної власності і підприємництваПодаткиІнші доходиВласні доходи, всьогоПряміНепряміВсьогоКраїни з “податковою автономією”, вищою за середню (вище 50,2 %)Ісландія8,650,739,890,50,199,20,8США3,479,88,888,60,392,37,7Люксембург1,930,453,984,36,993,16,9Іспанія1,932,843,276,05,383,216,8Австрія2,230,142,572,611,286,014,0Швейцарія4,665,63,569,17,981,618,4Швеція2,464,30,364,65,872,827,2Японія2,326,834,661,40,464,135,9Норвегія1,555,21,957,1-58,641,4Німеччина5,024,831,456,26,467,632,4Франція2,324,931,055,94,162,337,7Фінляндія3,355,30,055,31,660,239,8Данія1,647,54,151,62,956,143,9Країни з “податковою автономією”, нижчою за середній (менше 50,2 %)Бельгія16,335,47,442,8-59,041,0Австралія14,5-39,939,94,158,541,5Великобританія2,3-37,237,28,548,052,0Канада2,4-37,632,60,735,764,3Португалія3,023,35,929,26,238,461,4Греція12,69,35,314,61,528,771,3Італія1,76,34,410,78,320,779,3Нідерланди8,51,94,56,45,120,080,0Наприкінці слід відзначити, що досить великою популярністю в країнах з розвинутою економікою користується “теорія соціального федералізму” чи, як її називають інакше, “теорія місцевих фінансів або багаторівневого державного господарства”. Її почали розробляти в кінці 50-х і в 60-і роки видатні американські економісти економетричного напрямку В. Баумаль, К. Белл, В. Оутс та інші. Особливо інтенсивно пошуки в цьому напрямку проводились в 70-і та 80-і роки. Цінний вклад в теорію внесли такі вчені, як Д. Фрідмен, З. Лібенстайн, Р. Хілл. І. Гоц та інші.
Прихильники теорії фіскального федералізму виходять з того, що все державне господарство в цілому (або ті підприємства, установи і адміністративні структури, котрі належать державному сектору економіки) представляють собою “багаторівневу систему державного господарства”, де існує розподіл функцій управління між рівнями та юридичне підпорядкування їх по вертикалі. В звязку з цим в центрі досліджень постають такі питання: оптимальна кількість рівнів управління державним сектором, оптимальний розподіл повноважень між ними, рівень найбільш ефективного фінансування соціальних видатків (обласний або муніципальний), ступінь втручання центрального уряду в управління (і фінансування) видатків місцевих органів влади (перш за все місцевих податків), форма контролю за витрачанням на всіх рівнях “державної економіки”.
“Теорія фіскального федералізму” була покладена в основу політики децентралізації економіки, яку проводив уряд США в кінці 60-х на початку 70-х років. В той період в країні відбувся помітний перерозподіл функцій по фінансуванню соціальних видатків між федеральним бюджетом і бюджетами штатів. Останні були уповноважені здійснювати асигнування на соціальне забезпечення та соціально-культурні заходи з деякою часткою допомоги із “центру”. Бюджетна політика США в 70-і роки була спрямована на посилення самофінансування штатів. Вона увійшла в історію під назвою “нового федералізму”.
На початку 80-х років в умовах катастрофічних бюджетних дефіцитів і загального падіння ефективності економіки уряд США повернувся до політики “нового федералізму” відносно соціальних видатків. В цей період період жорсткої економії бюджетних коштів акцент на самофінансування місцевих соціальних видатків за рахунок місцевих податків був посилений. В результаті до теперішнього часу в США утворилась досить ефективна система фінансування місцевих органів влади: 92,3 % доходів місцевих бюджетів, включаючи штати, складають власні доходи, 88,6 % яких припадає на місцеві податки. Таким чином, місцеві бюджети США в своїх фінансових засобах менше ніж на 12 % залежать від федерального уряду. Аналогічна картина, як показано в таблиці 1.4, характерна і для деяких інших держав.
В реальній ситуації, яка склалася з місцевими радами в Україні, доречно було б звернутися до вивчення і практичного застосування досвіду фінансового регулювання відносин “центру