Вервольф - ставка Гітлера під Вінницею
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ред інших товариств, які ставлять за мету відбудову батьківщини.1
Окремо в часописі і друкувалися запрошення на загальні збори українок. 19 жовтня 1941 року о 2 годині в приміщенні редакції по вул. Князя Данила, 11 (колишня вул. Чкалова), 7 грудня та 14 грудня 1941 року о З годині в будинку товариства. Звичайно, збиралися щонеділі, а 22 лютого 1942 року призначено загальні збори, на яких була прочитана звітна доповідь і обрана нова управа. Ще в січні Євгенія Плахотна виявила бажання залишити посаду голови. Як вважають свідки, це було викликано суперечностями між прибічниками Серафімовича та колишнього генерала армії УНР Омеляновича-Павленка, який очолював поліцію. Його дружина донесла в політичний відділ штадткомісаріату про окремі висловлювання Плахотної, після чого її викликали для бесіди. Головою Жіночої Служби України стала робітниця Омеляновича-Павленка галичанка Пекарчук, заступником - Гончар Олена, членом управи залишилась Євгенія Плахотна, також були обрані Ількова Олександра з відділу соціального забезпечення вінницької райуправи, Килимник, Правдюк, Лукашевич Єлизавета (інспектор бібліотек), Гуверська, Петраковська.
Відповідно до завдань, поставлених товариством було засновано цілий ряд закладів. Так у грудні 1941 року створено їдальню, яка була забезпечена грошовими внесками, продуктами і паливом завдяки обласній управі та відділу постачання і торгівлі міста. її послугами мали змогу користуватися всі жителі міста, які вважали їжу досить смачною і порівняно дешевою.1
За адресою пров. Весняний, 10 працювала їдальня, яка обслуговувала населення міста, а з березня 1943 року приймала замовлення від цивільних та військових установ. Жіноча Служба України мала також підсобне господарство (7 га. городу, свині, корови, птиця), в забезпеченні посівним матеріалом, якого допомагала районна земельна управа. Тому їдальня Жіночої Служби України мала власні продукти харчування. 31 лютого почала працювати школа, а з травня 1942 року і майстерня крою та шиття. Термін навчання складав 7 місяців. Навчалося понад 100 осіб. Хоча спочатку мали всього 15 швейних машинок, через 4 місяці 15 найкращих учениць вже виконували замовлення. Другий набір курсів почав навчання з 22 вересня 1942 року. У № 36 (181) від 6 травня 1943 року вже інформувалося про роботу ательє мод, яке приймало замовлення за адресою Український проспект, 7 (колишня вул. Леніна).2
За цією ж адресою було створено майстерню та курси художньої вишивки для дівчат 16-18 років з чотиримісячним терміном навчання з 1 травня 1942 року з 16 до 18 годин щоденно. На курсах навчалося 70 осіб, хоч існували певні перешкоди. На курсах читалися лекції з історії України, української літератури, виховання дитини, гігієни, ведення домашнього господарства, куховарства, а також про видатних героїнь та письменниць (Леся Українка, Марко Вовчок). Тричі на тиждень збирався співочий дівочий гурток, планувалося відкрити курси української музики, пісні, а також бібліотеку.1
В періодичній пресі та архівних матеріалах містяться відомості про прагнення організувати філію по селах Вінницького та Турбівського районів, а також свідчення про заснування жіночої організації в А.Прилуки директором школи П.Макушевською, в м.Хмільнику, в Козятині та по утворенню Жіночої Служби України в Немирові 21 грудня 1941 року одночасно з „Просвітою".
Членами організації були проведені заходи по відзначенню памяті видатних жінок українок. 1 листопада 1941 року о 4 годинні в приміщенні клубу імені Руданського відбулась памятна академія по Людмилі Старицькій - Черняхівській. Дочка письменника, діячка періоду визвольних змагань, яка у 1917-1920 pp. утворила в місті Вінниці та Камянець-Подільському „Союз українок", була репресована у процесі „СВУ" і загинула у віці 70 років у Києві 1941 році.
Таким чином, у першій період війни німецька окупаційна влада не заважала представникам української інтелігенції відновити діяльність навчальних закладів Вінниччини. І навіть підтримувала патріотично-націоналістичні ідеї в колах інтелігенції, так як думала переманити їх на свою сторону. Та сподівання на те, що німці опікуватимуться освітніми, як і взагалі будь-якими інтересами українців, виявилися марними. Коли справи на фронтах йшли добре то від підтримки націоналістичних ідей німці травня 1942 року з 16 до 18 годин щоденно. На курсах навчалося 70 осіб, хоч існували певні перешкоди. На курсах читалися лекції з історії України, української літератури, виховання дитини, гігієни, ведення домашнього господарства, куховарства, а також про видатних героїнь та письменниць (Леся Українка, Марко Вовчок). Тричі на тиждень збирався співочий дівочий гурток, планувалося відкрити курси української музики, пісні, а також бібліотеку.1
В періодичній пресі та архівних матеріалах містяться відомості про прагнення організувати філію по селах Вінницького та Турбівського районів, а також свідчення про заснування жіночої організації в А.Прилуки директором школи П.Макушевською, в м.Хмільнику, в Козятині та по утворенню Жіночої Служби України в Немирові 21 грудня 1941 року одночасно з „Просвітою".
Членами організації були проведені заходи по відзначенню памяті видатних жінок українок. 1 листопада 1941 року о 4 годинні в приміщенні клубу імені Руданського відбулась памятна академія по Людмилі Старицькій - Черняхівській. Дочка письменника, діячка періоду визвольних змагань, яка у 1917-1920 pp. утворила в місті Вінниці та Камянець-Подільському „Союз українок", була репресована у процесі „СВУ" і загин