Geum.ru

Вервольф - ставка Гітлера під Вінницею

Курсовой проект - История

Другие курсовые по предмету История

?і паливом.2

Навчання в освітніх закладах було платним. Так заочники педагогічного інституту мали сплатити 30 марок (300 крб.) на рік. Під час реєстрації або вступові - 3 марки (30 крб.), решта 27 марок (270 крб.) - до 1 березня 1942 року можливо було також вносити плату по місяцях - по З марки (ЗО крб.). Студенти денного відділення медичного технікуму платили за навчання по 30 марок (300 крб.), або 15 марок (150 крб.) за один семестр, оплата по місяцях заборонялася. Найдорожчим навчання було у медичному інституті, тут студенти відразу після відкриття інституту платили по 30 марок за семестр, а з вересня 1942 року по 35 марок, до того ж гроші вносилися одразу. Були випадки, коли студентам сиротам, напівсиротам чи відмінникам зменшували плату за навчання на 50% або переводили на безкоштовне навчання. Такими питаннями займалися відділи опіки навчальних закладів. Тільки в одному медтехнікумі було переведено на пільгове навчання 22 студенти, 8 на безкоштовне і 15 на половину оплати.

Для викладачів технікумів були встановлені тимчасові норми тарифних ставок. Заробітна плата викладача сягала від 500 до 1100 крб в залежності від освіти та викладацького стажу.

Поразка німецьких військ під Москвою та перспектива подальшої затяжної війни з Радянським Союзом вимагала здолання серйозних ускладнень у військовому та промисловому господарстві Німеччини, внаслідок чого проблема налагодження діяльності освітніх закладів відійшла на другий план. Міністр східних територій Розенберг у таємній інструкції Є. Коху у листопаді 1942 року наголошував, що управління повинно насамперед відмовитися від відбудови в Україні центральних вищих учбових закладів. Згодом приміщення педагогічного інституту використовувалося для утримання мобілізованих на роботи до Німеччини. Навчальний процес проходив з перервами. З 1943 року в звязку з трудовою мобілізацією молоді, припиняли тимчасово свою діяльність медичний, педагогічний інститути та технікуми. У вересні 1943 року інспектор шкіл Вінниччини Мудрик писав, що після належної підготовчої роботи знову були відкриті медичний, енергетичний та будівельний технікуми, але через обставини часу заняття в них не проводилися.2

Інформацію про розгортання жіночого руху в Галичині, де заходами українського крайового комітету була створена „Жіноча Служба України", яка на кінець 1941 року нараховувала 40 відділів із значною кількістю гуртків, курсів, дитсадків, гуртожитків та їдалень. Ідея створення жіночого обєднання у Вінниці була запропонована вихідцями із Західної України.

Організувати жіноче товариство на зразок тих, що вже існували на Галичині, завідуючий відділом освіти обласної управи П. Серафимович доручив інструктору позашкільної освіти Євгенії Плахотній, яка в радянські часи працювала вчителькою в м. Вінниці.

В „Вінницьких вістях" повідомлялося, що в неділю 28 вересня 1941 року були проведені перші установчі збори нової організації, яка отримала назву Жіноча Служба України (ЖСУ). В приміщені колишнього будинку вчителя зібралось близько 50 осіб. З доповідями виступили Євгенія Плахотна та Євгенія Петерзіль. Було обрано управу, яка складалася з голови (нею обрано Євгенію Плахотну) заступника голови (галичанка Євгенія Петерзіль), начальника соціального забезпечення міської управи, секретаря (Скорик Ольги, яка до призначення не працювала) та членів: Гуверської (вчительки), Ольшевської Ганни Михайлівни (завідуючою загальною канцелярією відділу освіти обласної управи), Яросевич Марії (завідуючої дитячим будинком на дачі „майка"), Бартковської з редакції „Вінницьких вістей", Озерянської Лідії (вчительки 4-ї середньої школи). Управа поділялась на 4 секції: культурно-освітню, господарську, санітарно-гігієнічну і секцію юнацтва. Було призначено членський внесок у розмірі 1 крб. при вступі і 50 коп. щомісячно.

Збори затвердили так званий „правильник", в якому були визначені такі завдання Жіночої Служби України:

  1. поширювати серед жіноцтва свідомість високого завдання материнства, ознайомити з фізичним національно-моральним вихованням дитини, опікуватися дитиною яка внаслідок осиротіння чи негативних суспільних умов тієї опіки потребує;
  2. виховувати дівчат здоровими, національно-свідомими і чесними жінками-громадянками;
  3. ознайомити з гігієною жінки, дитини, кухні, з технікою куховарства, шиття, вишивки, городництва та інших умінь, потрібних для культурного ведення господарства;
  4. йти з допомогою жіноцтву, як моральною, так і матеріальною, спрямовуючи потребуючих для відповідної їх силі і фаховій спроможності праці;
  5. боротися із залишками більшовицько-комуністичного світогляду, лікувати рани завданні більшовицьким терором і війною;
  6. плекати дитину і різьбити її душу;
  7. такі самі організації закладати й по районах.

23 листопада 1941 року відбулося урочисте посвячення домівки Жіночої Служби України - одноповерхового будинку при вході до парку культури по вул. Полуботка (колишня вулиця Карла Лібнехта), хоча пізніше будується вже вул.. Хлібна. (сучасна назва). На посвяченні були присутні представники німецької влади, виступив голова обласної управи інженер Бернард, який привітав жінок з прекрасним починанням. Заступник голови міста П.Махулько - Горбацевич у промові накреслив шлях в історії, панотець Словачевський відправив молебень, а також було виконано гімн, співали народні пісні виголошували застільні, вітальні промови. У статті зазначено, що з цього дня товариство Жіночої Служби України зайняло гідне місце се