Энгельс о Фейербахе /Укр./
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
оняттях про дiйсний свiт скласти вiрне вiдображення дiйсностi? Це питання у фiлософii називаСФться питанням про тотожнiсть мислення i буття. Бiльшiсть фiлософiв згоднi з цим твердженням, у тому числi i Гегель: в дiйсному свiтi ми пiзнаСФмо мислительний змiст, саме то, завдяки чому свiт стаСФ поступовим здiйсненням абсолютноi iдеi, яка iснувала десь незалежно вiд свiту i до нього. Зрозумiло, що мислення може пiзнати той змiст, який вже СФ змiстом думки.
Але СФ й iншi фiлософи, якi не згоднi з можливiстю пiзнання свiту. Серед них - Юм i Кант. Спростуванням iх думок - у практицi, а саме в експериментi i в промисловостi. Адже ми можемо довести правильнiсть нашого розумiння даного явища природи тим, що самi його виробляСФмо, викликаСФмо його iз його уму, примушуСФмо задовольняти нашi потреби.
Бурхливий розвиток природознавства i промисловостi призвiв до наповнення iдеалiстичних систем матерiалiстичним змiстом. В гегелiвськiй системi дiйшло до того, що вона i по методу i по змiсту являСФ собою лише iдеалiстично на голову поставлений матерiалiзм.
Хiд розвитку ФейСФрбаха - хiд розвитку гегельянця до матерiалiзму. На певнiй сходинцi цього розвитку вiн вiдмовився вiд iдеалiстичноi системи свого попередника, вiн усвiдомлюСФ, що iснування "абсолютноi iдеi" до виникнення свiту - це фантастичний залишок вiри i творця, що речовий, чуттСФве сприймаСФмий свiт СФ СФдино дiйсним i що наша свiдомiсть та мислення СФ продуктами мозку. Матерiя СФ не продукт духу, а дух СФ вищий продукт матерii.
Матерiалiзм, як i iдеалiзм, пройшов декiлька рiвнiв розвитку. З кожним великим вiдкриттям матерiалiзм неминуче змiнюСФ свою форму. Матерiалiзм XVIII ст. був переважно механiчним, людина вважалася своСФрiдною машиною. Застосування виключно масштабу механiки до процесiв хiмiчного та органiчного характеру -основний недолiк - обмеженiсть класичного французького матерiалiзму. Другий недолiк - нездатнiсть зрозумiти свiт як процес, як матерiю, що перебуваСФ у неперервному iсторичному розвитку. Природа знаходиться у вiчному русi; це знали й тодi. Але цей рух, як вважали, вiчно обертався по одному колу i таким чином залишався на тому ж мiii. Це так званий рух в просторi, але не в часi. РЖсторичний погляд на речi був вiдсутнiй i в областi iсторii.
ФейСФрбах був сучасником трьох важливих вiдкриттiв - вiдкриття клiтини, вчення про перетворення енергii i теорii розвитку Дарвiна, але вчений не мiг слiдкувати за розвитком науки, оскiльки жив у вiддаленому, глухому куточку - у селi. ФейСФрбах був правий, що природонауковий матерiалiзм "складаСФ основу будiвлi людського знання, але ще не саму будiвлю". Ми живемо не тiльки в природi, але i в суспiльствi, яке теж маСФ свою iсторiю розвитку i свою науку. Отже, задача полягала у тому, щоб погодити науку про суспiльство з матерiалiстичною основою i перебудувати ii згiдно цiСФi основи. Але ФейСФрбаху не судилося зробити це, як казав вiн сам:
"Йдучи назад, я з матерiалiстами; йдучи вперед, я не з ними ".
Дiйсний iдеалiзм ФейСФрбаха виступаСФ назовнi в той же час, коли ми пiдходили до його фiлософii релiгii та етики. ФейСФрбах зовсiм не хоче залишати релiгiю; вiн хоче ii удосконалити. Сама фiлософiя повинна розчинитися у релiгii. За вченням ФейСФрбаха, релiгiя - основане на почутi, сердечне вiдношення мiж людьми, яке до сих пiр шукало свою iстину у фантастичному вiдображенi дiйсностi, - через одного або багатьох богiв, цих фантастичних вiдображень людських властивостей, - а тепер безпосередньо i прямо знаходить ii у любовi мiж "я" i "ти". ФейСФрбах стверджуСФ, що повне своСФ значення вiдносини мiж людьми отримають лише тодi, коли iх освятить словом релiгiя. Головне для нього у тому, щоб людськi вiдносини розглядались як нова, iстина релiгiя. Релiгiя - rеligаrе (звязок). Звiдси, всякий взаСФмний звязок мiж людьми СФ релiгiя. Цiлком неправильне СФ судження ФейСФрбаха, що "перiоди людства вiдрiзняються один вiд одного лише змiнами у релiгii". Це показала нам iсторiя.
ФейСФрбах серйозно дослiджуСФ лише християнство заснованого на монотеiзмi релiгii Заходу. Вiн показуСФ, що християнський бог - лише фантастичне вiдображення людини, а з iншого боку, вiн СФ продуктом процесу абстрагування, квiнтесенцiю багатьох племiнних i нацiональних богiв. Отже, i людина, вiдображенням якоi СФ бог, являСФ собою не дiйсну людину, а квiнтесенцiю багатьох дiйсних людей; це - абстрактна людина, уявний образ.
У вiдношеннях мiж людьми ФейСФрбах бачить лише одну сторону -мораль, основою якоi СФ устремлiння до щастя. Розумне самообмеження стосовно самих себе i любов у спiлкуваннi з iншими - такi основнi правила фейСФрбахiвськоi моралi. Любов всюди i завжди СФ у ФейСФрбаха дивотворцем. Таким чином у його фiлософii зникають останнi рештки революцiйного характеру, його теорiя моралi безсила по вiдношенню до дiйсного свiту. На справдi у кожного класу своя мораль, яка порушуСФться, коли можна зробити це безнаказано. А любов, яка повинна б усе обСФднувати, проявляСФться у вiйнах, суперечках. ФейСФрбах хватаСФться за природу i за людину, якi залишаються у нього тiльки словами. Вiн не мiг нiчого конкретного сказати нi про дiйсну природу, нi про дiйсну людину. Але, щоб перейти вiд його абстрактноi людини до дiйсних, живих людей, необхiдно вивчити цих людей в iх iсторичних дiях. Цей подальший розвиток фейСФрбахiвськоi точки зору був початий у 1845 роцi Марксом у книзi "Святе сiмейство". ФейСФрбах залишався "матерiалiстом внизу, iдеалiстом зверху". Вiн не подолав Гегеля критикою, а просто вiдкинув його систе