Що таке зiрки
Информация - Авиация, Астрономия, Космонавтика
Другие материалы по предмету Авиация, Астрономия, Космонавтика
Що таке зiрки
Зiрки небеснi тiла, що складаються з розпечених газiв, за своСФю природою схожi з Сонцем. Сонце здаСФться незрiвнянно бiльше зiрки тiльки завдяки близькостi його до Землi: вiд Сонця до Землi свiтло йде 81/3 хв., а вiд найближчоi зiрки Центавра 4 роки 3 мiс. РЖз-за великих вiдстаней вiд Землi зiрки i в телескоп видно як точки, а не як диски (на вiдмiну вiд планет). Число зiрок, видимих неозброСФним оком на обох пiвкулях небесноi сфери в безмiсячну нiч, становить близько 5 тис. У потужнi телескопи видно мiльярди зiрок.
Вивчення зiрок було викликано потребами матерiального життя суспiльства (необхiднiсть орiСФнтування при подорожах, створення календаря, визначення точного часу). Вже в глибокiй старовинi зоряне небо було подiлене на сузiря. Довгий час зiрки вважалися нерухомими точками, по вiдношенню до яких спостерiгалися руху планет i комет. З часiв Аристотеля (IV ст. До н. Е.) Протягом багатьох столiть панували погляди, згiдно з якими зоряне небо вважалося вiчною i незмiнною кришталевою сферою, за межами якоi знаходилося житло богiв. В кiнцi 16 ст. iталiйський астроном Джордано Бруно вчив, що зiрки це далекi тiла, подiбнi до нашого Сонця. У 1596 нiмецьким астрономом РЖ. Фабрицiуса була вiдкрита перша змiнна зiрка, а в 1650 iталiйським вченим Дж.Рiччолi перша подвiйна зiрка. У 1718 англiйський астроном Е.Галлей виявив власнi руху трьох зiрок. У серединi i в 2-й половинi XVIII ст. росiйський учений М.В.Ломоносов, нiмецький учений РЖ. Кант, англiйськi астрономи Т.Райт i В.Гершель i iншi висловлювали правильнi iдеi про ту зорянiй системi, в яку входить Сонце. У 183539 росiйський астроном В.Я.Струве, нiмецький астроном Ф.Бессель i англiйський астроном Т.Гендерсон вперше визначили вiдстанi до трьох близьких зiрок. У 60-х рр. XIX ст. для вивчення зiрок застосували спектроскоп, а в 80-х рр. стали користуватися i фотографiСФю.
Росiйський астроном А.А. Бiлопiльський в 1900р. експериментально довiв для свiтлових явищ справедливiсть принципу Доплера, на пiдставi якого за змiщення лiнiй у спектрi небесних свiтил можна визначити iх швидкiсть руху уздовж променя зору. Накопичення спостережень i розвиток фiзики розширили уявлення про зорi.
Отже, бiльш девяти десятих речовини нашоi Галактики зосереджено в зiрках; СФ галактики, в яких на зiрки припадаСФ 99,9% маси. Свiт зiрочок рiзноманiтний, але все ж бiльшiсть з них подiбно до нашого Сонця. Бiльша частина речовини Всесвiту прихована в надрах зiрок i маСФ температуру близько десятка мiльйонiв градусiв при дуже високiй щiльностi i фiзичних умовах, що мало вiдрiзняються вiд термодинамiчноi рiвноваги. Основна еволюцiя речовини Всесвiту вiдбувалася i вiдбуваСФться в надрах зiрок. Саме там перебував (i перебуваСФ) той плавильний тигль, який зумовив хiмiчну еволюцiю речовини у Всесвiтi, збагативши його важкими елементами. Саме там речовина по природним законам природи перетворюСФться з iдеального газу в дуже щiльний вироджений газ i навiть у нейтронiзiровану матерiю. Саме у деяких зiрок на поворотних етапах iх еволюцii може реалiзуватися поки ще далеке вiд ясностi стан чорноi дiри.Разом з тим, що оточують ядра галактик зiрки (у середньому) займають близько 10-25 обсягу Всесвiту. Один iз засновникiв сучасноi теорii зоряноi еволюцii професор М.Шварцшильд у своiй вiдомiй монографii, присвяченiй будовою i еволюцii зiрок, висловив дуже глибоку думку: Якщо Всесвiт управляСФться простими унiверсальними законами, то хiба чисте мислення виявилося б не здатним вiдкрити цю сукупнiсть законiв? Тодi не потрiбно було б спиратися на спостереження, якi доводиться проводити з такими труднощами. Хоча закони, якi ми прагнемо вiдкрити, бути може, й досконалi, але людський розум далекий вiд досконалостi: представлений самому собi вiн схильний помилятися, чому ми бачимо сумне пiдтвердження серед незлiченних прикладiв минулого. Дiйсно, ми дуже рiдко пропускали можливiсть впасти в оману, тiльки новi, отриманi зi спостережень данi, насилу вiдвойованi у природи, повертали нас на правильний шлях. У теорii еволюцii зiрок вони особливо необхiднi, щоб рухатися вперед, не впадаючи в серйознi помилкитАж Зiрки, так само як Сонце, Мiсяць i планети, були вiдомi людинi ще тодi, коли вiн людиною не був. На думку РЖ.С.Шкловського, найпримiтивнiшоi астрономiчноi iнформацiСФю розташовують тварини, причому не тiльки вищi. Потрiбно було, однак, тисячолiтнiй розвиток науки, щоб людство усвiдомило простий i разом з тим величний факт, що зiрки це обСФкти, бiльш-менш схожi на Сонце, але тiльки вiддаленi вiд нас на незрiвнянно бiльшi вiдстанi. Цього не розумiли навiть видатнi мислителi, як Кеплер. Ньютон був першим, хто правильно оцiнив вiдстанi до зiрок. Два столiття пiсля великого англiйського вченого майже усiма мовчазно приймалися, що жахливо великих розмiрiв простiр, в якому знаходяться зiрки, СФ абсолютна порожнеча. РЖ тiльки на самому початку ХХ столiття нiмецький астроном Гартман переконливо довiв, що простiр мiж зiрками представляСФ аж нiяк не мiфiчну порожнечу. Воно заповнене газом, правда, з дуже малою, але цiлком визначеною щiльнiстю. Це видатне вiдкриття було зроблене за допомогою спектрального аналiзу. Вiдкриття нiмецького вченого полягало в тому, що вiн виявив у спектрах деяких подвiйних зiрок двi лiнii поглинання, довжини хвиль яких не мiнялися, в той час як у всiх iнших спектральних лiнiй довжини хвиль перiодично мiнялися. Цi нерухомi лiнii, що належать iонiзованого кальцiю, отримали назву станцiонарних. Вони утворюються н?/p>