Що таке зiрки

Информация - Авиация, Астрономия, Космонавтика

Другие материалы по предмету Авиация, Астрономия, Космонавтика




В¶е яскравими. Але iнодi навiть дух захоплюСФ, до чого красиво i яскраво спалахуСФ зiрка. Вона згасаСФ не миттСФво, а деякий час залишаСФ за собою слiд, що свiтиться. РЖ вже зовсiм рiдко можна побачити зоряний дощ справжня злива з падаючих зiрок. Так було, наприклад, 12 листопада 1833 року, зiрки падали, немов лапатий снiг. Кожну секунду iх зявлялося по 20, за годину бiльше 70 тисяч. Можна було подумати, що всi зiрки впали з неба. Але коли зоряний дощ закiнчився, виявилося, що всi 3000 зiрок, якi ми зазвичай бачимо неозброСФним оком, залишилися на своiх мiiях. Наукова назва падаючих зiрок метеорити. У свiй час ученi сперечалися, чи мають метеорити взагалi якесь вiдношення до астрономii. Астрономи зясували, що метеорити виникають, коли крихiтна космiчна частинка або камiнчик, з великою швидкiстю врiзаються в земну атмосферу, розiгрiваСФться в нiй i згораСФ, спалахнувши на висотi близько 100 кiлометрiв. До зустрiчi з Землею метеоритнi тiла довго носилися в космiчному просторi. Цi частинки, дiйсно, дуже малi i важать не бiльше нiж кiлька крапель води. Яскравi метеорити породжуються частинками розмiром з кедровий горiшок. Так, що падаючi зiрки зовсiм не схожi на справжнi зiрки, багато з яких навiть бiльше Сонця. А чому ж бувають зорянi дощi? Вiдбуваються вони, коли Земля зустрiчаСФться не з окремими метеоритними частинками, а з iх скупченням або роСФм. А щоб зрозумiти, звiдки цi скупчення я розповiм одну iсторiютАж

Середнi швидкостi руху зiрок нашоi Галактики, як по витягнутих, так i по кругових орбiтах становлять 100300км/с. У менш масивних галактиках вони менше, в бiльш масивних бiльше, але завжди лежать в межах вiд десяткiв до тисячi кiлометрiв на секунду. У результатi величезноi роботи, виконаноi астрономами ряду краiн протягом останнiх десятилiть, ми багато дiзналися про рiзноманiтнi характеристики зiрок, природi iхнього випромiнювання i навiть еволюцii. Як це не здасться парадоксальним, зараз ми набагато краще уявляСФмо освiта та еволюцiю багатьох типiв зiрок, нiж власноi планетноi системи. У якiйсь мiрi це зрозумiло: астрономи спостерiгають величезна кiлькiсть зiрок, що знаходяться на рiзних стадiях еволюцii, в той час як безпосередньо спостерiгати iншi планетнi системи ми поки не можемо. Ми згадали про характеристицi зiрок. Пiд цим розумiються такi iх основнi властивостi, як маса, повна кiлькiсть енергii, випромiнюваноi зiркою в одиницю часу (це величина називаСФться свiтнiстю i зазвичай позначаСФться буквою L), радiус i температура поверхневих шарiв.

Хаббл

Виведена на орбiту навколо Землi в кiнцi квiтня 1990 року з борту американського човника Дiскаверi, ця найбiльша орбiтальна обсерваторiя в 12 тонн вiдразу стала ньюсмейкером №1 для астрономiв i астрофiзикiв всього свiту. Адже Хабблу вдалося зафiксувати специфiчне блакитне сяйво в молодий i гарячоi в буквальному сенсi слова спiральноi галактицi в сузiрi Пегаса. Цей блакитне свiтло донiс до нас iнформацiю про катастрофiчнi за своiми масштабами подii, що вiдбувалися там 150 мiльйонiв свiтлових рокiв тому. Саме на такiй вiдстанi знаходиться вiд Сонця нинiшнiй обСФкт дослiджень Хаббла. У чому унiкальнiсть нових даних? Фактично вченi отримали в своСФ розпорядження безцiнний експериментальний матерiал, що дозволяСФ розiбратися в деяких особливостях самих раннiх етапiв народження зiрок. Дуже ймовiрно, що цi подii демонструють нам собою тип формування зiрки, який мав мiiе в раннiй всесвiту, заявила Нiколь Омье, спiвробiтниця РДвропейськоi пiвденноi обсерваторii.У розсiяних голубуватих скупченнях покинутiй в запаморочливу далечiнь вiд Землi подертiй спiральноi галактики NGC 7673 загоряються прямо зараз, в даний момент, мiльйони молодих зiрок! Кожне з цих блакитних скупчень складаСФться з тисячi зiрок-немовлят. "асне, саме тому, що це молодi зiрки, свiтло вiд них змiщений у синю частину оптичного спектру (у порiвняннi з бiльш старими червоними зiрками). Мало того, цi малятка випускають в навколишнiй простiр неймовiрно iнтенсивнi потоки радiацii. Кожне синСФ скупчення викидаСФ в 100 разiв бiльше iнтенсивнi потоки ультрафiолету, нiж, наприклад, вiдома на сьогоднiшнiй день найближча до Сонця область зореутворення в туманностi Тарантула, по сусiдству з нашою галактикою Чумацького Шляху. Теоретики пiсля отримання цих даних висунули одразу кiлька гiпотез про причини виникнення цього зоряного пологового будинку. Блакитнi кластери в спiральнiй галактицi NGC 7673 могли стати наслiдком ii зiткнення з iншою, довколишнСФ галактикою. Уявити собi масштаби такого зiткнення навряд чи можливо. Але недарма Лев Ландау ще в 50-тi роки минулого столiття зауважив, що фiзики можуть пояснити навiть те, що не можуть вже уявити. РЖнша гiпотеза не менш екзотична. Розсiяний газ утворив гiгантськi кластери справжнi газовi брили, i спрямований потiк потужного випромiнювання вiд якоiсь зовнiшньоi зiрки буквально пiдпалив цi газовi айсберги галактики. РЖнформацiйне CNN наводить слова Нiколь Омье: За допомогою наземних телескопiв до цих пiр ми могли спостерiгати процес зореутворення тiльки на обСФктах у виглядi нечiтких областей (брил) в космосi, але тепер, з Хабблом, ми можемо вивчати безпосередньо процес формування зiрок в раннСФ всесвiту.

Якщо ви подивитеся на зоряне небо, то при деякому уявi в розсипи бiльш-менш яскравих зiрок побачите рiзнi фiгури. Цi фiгури можна складати рiзними способами. Вже в стародавнiй Грецii було видiлено 48 таких фiгур,