Що таке зiрки
Информация - Авиация, Астрономия, Космонавтика
Другие материалы по предмету Авиация, Астрономия, Космонавтика
упним чином. У знаменитiй працi олександрiйського астронома Клавдiя Птолемея (II столiття до н.е.), який зазвичай називають нами Альмагест, були каталог 10022 зiрок, положення яких були вимiрянi астрономами того часу. (РДвропейцi познайомилися з цiСФю працею за його арабському перекладу: одне з грецьких назв цього твору Мегiсте синтаксис, що означаСФ Найбiльша система, араби переробили на аль-Маджiстi, звiдки i вийшло Альмагест.) Кожну зiрку Птолемей характеризував невеликим описом, що вказуСФ мiiе цiСФi зiрки в сузiрi. Саме вiд цих описiв в арабському перекладi i вiдбулися нашi назви. Деякi назви, втiм, сягають не до Птолемею, а до староарабскiм назвами зiрок.
Зауважимо, що назва Антареса пояснюСФться тим, що ця зiрка, як i Марс, червоного кольору i СФ як би заступником Марса (нашi назви планет iмена римських богiв, вiдповiдних грецьким богам Гермесу, Афродiтi, Аресу, Зевсу i Хронос, iменами яких називали планети греки.)
Вiд назви зiрки Регул походить слово регулювати, оскiльки цiСФю зiркою користувалися при регулюваннi польових робiт в Древньому РДгиптi. Назви Миру i Проксiма були данi вченими порiвняно недавно: назва Свiту отримала зiрка сузiря Кита за ii дивовижнi властивостi (вона СФ довгоперiодичних змiнною зiркою), назва Проксiма було присвоСФно зiрку сузiря Центавра пiсля того, як було виявлено, що ця зiрка розташована ближче всiх зiрок до Сонячноi системи.
Свiтнiсть зiрки L часто виражаСФться в одиницях свiтностi Сонця, яка дорiвнюСФ 4 * 1 ^ 33 ерг/с. За своСФю свiтностi зiрки дуже сильно рiзняться. РД зiрки бiлi й блакитнi надгiганти (iх, правда, порiвняно небагато), свiтностi яких перевершують свiтнiсть Сонця в десятки i навiть сотнi тисяч разiв. Але бiльшiсть зiрок складають карлики, свiтностi яких значно менше сонячноi, найчастiше в тисячi разiв. Характеристикою свiтностi СФ так називаСФться абсолютна величина зiрки. Видима зоряна величина залежить, з одного боку, вiд ii свiтностi й кольору, з iншого вiд вiдстанi до неi. Зiрки високоi свiтнiсть мають негативнi абсолютнi величини, наприклад -4, -6. Зiрки низькоi свiтностi характеризуються великими позитивними значеннями, наприклад +8, +10.
Температура визначаСФ колiр зiрки i його спектр. Так, наприклад, якщо температура поверхнi шарiв зiрок 34 тис. К., то ii колiр червонуватий, 67 тис. К. жовтуватий. Дуже гарячi зiрки з температурою понад 1012 тис. К. мають бiлий або голубуватий колiр. В астрономii iснують цiлком обСФктивнi методи вимiрювання кольору зiрок. Останнiй визначаСФться так званим показником кольору, рiвним рiзницi фотографiчноi i вiзуальноi i вiзуальноi зоряноi величини. Кожному значенню показника кольору вiдповiдаСФ певний тип спектру.
У холодних червоних зiрок спектри характеризуються лiнiями поглинання нейтральних атомiв металiв i смугами деяких найпростiших сполук (наприклад, CN, СП, Н20 та iн.) У мiру збiльшення температури поверхнi в спектрах зiрок зникають молекулярнi смуги, слабшають багато лiнiй нейтральних атомiв, а також лiнii нейтрального гелiю. Сам вигляд спектру радикально змiнюСФться. Наприклад, у гарячих зiрок з температурою поверхневих шарiв, що перевищуСФ 20 тис. К, спостерiгаються переважно лiнii нейтрального та iонiзованого гелiю, а безперервний спектр дуже iнтенсивний в ультрафiолетовiй частинi. У зiрок з температурою поверхневих шарiв близько 10 тисяч До найбiльш iнтенсивнi лiнii водню, в той час як у зiрок з температурою близько 6 тисяч К. лiнii iонiзованого кальцiю, розташованi на кордонi видимiй i ультрафiолетовiй частинi спектру. Зауважимо, що такий вид I маСФ спектр нашого Сонця. Послiдовнiсть спектрiв зiрок, якi утворюються при безперервнiй змiнi температури iх поверхневих шарiв, позначаСФться наступними лiтерами: O, B, A, F, G, K, M, вiд найгарячiших до дуже холодних. Кожна лiтера описуСФ спектральний клас.
Виключно багату iнформацiю даСФ вивчення спектрiв зiрок. Вже давно спектри переважноi бiльшостi зiрок роздiленi на класи. Послiдовнiсть спектральних класiв позначаСФться лiтерами O, B, A, F, G, K, M. РЖснуюча система класифiкацii зоряних спектрiв настiльки точна, що дозволяСФ визначити спектр iз точнiстю до однiСФi десятоi класу. Наприклад, частина послiдовностi зоряних спектрiв мiж класами B i А позначаСФться як В0, В1тАж В9, А0 i так далi. Спектр зiрок у першому наближеннi схожий на спектр випромiнюСФ чорного тiла з деякою температурою Т. Цi температури плавно змiнюються вiд 4050 тисяч градусiв у зiрок спектрального класу О до 3000 градусiв у зiрок спектрального класу М.Вiдповiдно до цього основна частина випромiнювання зiрок спектральних класiв О i В припадати на ультрафiолетову частину спектру, недоступну для спостереження з поверхнi землi.
Характерною особливiстю зоряних спектрiв СФ ще наявнiсть у них величезноi кiлькостi лiнiй поглинання, якi належать рiзним елементам. Тонкий аналiз цих лiнiй дозволив отримати особливо цiнну iнформацiю про природу зовнiшнiх шарiв зiрок.
Хiмiчний склад зовнiшнiх шарiв зiрок, звiдки до нас безпосередньо приходить iх випромiнювання, характеризуСФться повним переважанням водню. На другому мiii знаходиться гелiй, а велика кiлькiсть iнших елементiв досить невелика. Приблизно на кожнi десять тисяч атомiв водню доводиться тисячi атомiв гелiю, близько 10 атомiв кисню, трохи менше вуглецю та азоту i всього лише один атом залiза. Велика кiлькiсть iнших елементiв абсолютно нiкчемною. Без перебiльшення можна сказати, що зовнiшнi шари зiрок це гiгантськi воднево-гелiСФвi плазми з не?/p>