Четверте покоління школи "Анналів"
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
Четверте покоління школи „Анналів”
В 90-ті рр. ХХ ст. французька історіографія увійшла в досить складному становищі. Попередня критика школи „Анналів” звела нанівець лідерство останньої, натомість посилилися занепадницькі тенденції та зневіра в когнітивну можливість історії.
Серед філософських напрямків, які найбільше вплинули на формування французької історіографії 90-х рр. були постмодернізм (постструктуралізм) та так званий лінгвістичний поворот. Лінгвістичний поворот, або ширше вивчення всіх форм опосередкування між істориками та їх обєктами дослідження, торкнувся всіх областей нової історії.
Історики змінили свої уявлення про співвідношення між текстом і контекстом, матеріальною і символічною реальністю, сучасним і минулим. Водночас, як пише Л. Рєпіна, руйнівна діяльність постмодерністської програми розчистила нові шляхи пізнання світу.
Вченні, що не залишалися байдужими нових філософських віянь і водночас не втратили віру в історію як науку, намагалися дійти спільного знаменника та виробити нову теорію історичного знання.
На рівні епістемології ці зміни призвели до чергового перетасовування академічного поділу праці, особливе місце в якому посіло вивчення культури. Тоді як для соціальних наук увага до мови була новою, різноманітні підходи до культури від самого початку характеризувалися увагою до неї. Різноманітні структуралістичні підходи у лінгвістиці й культурології стали підставою для постструктуралізму. Тому в історії поворот до мови був водночас поворотом до культури.
Серед нових різноманітних історичних напрямків, що в центр уваги ставлять культуру, принаймні два широко представленні у Франції. Це культурна (культуральна) історія, розроблювана Р. Шартьє, та інтелектуальна історія ( Ж. Ревель).
Пошуки нових методологічних підходів спричинили новий бум інститутотворення в 90-ті рр., на які припадає пік формування нових науково-дослідницьких центрів, періодичних органів та неформальних дослідницьких груп, кожен з яких постулює свою програму історичного дослідження.
Тим чи іншим чином, але всі ці процеси відбувалися навколо Школи вищих досліджень соціальних наук від самого початку форпосту школи Анналів. Можливо, саме це дає підстави деяким дослідникам говорити про відродження школи Анналів в четвертому поколінні (наприклад, В.Бабінцев).
Загалом погоджуючись із такою думкою, хотілося б лише зауважити, що анналівська традиція Школи вищих досліджень соціальних наук втілює себе не так в методологічних принципах написання робіт, як в практиці організації дослідницької роботи. Але в цьому сенсі варто говорити не про відродження, а про тяглість традиції, які фактично ніколи і не переривалися. В кінці ХХ ХХІ ст. ці традиції лише вийшли на новий етап свого розвитку, що дає підстави говорити про початок ери спільних досліджень в руслі, школи Анналів четвертого покоління.
Відповідно до цієї нашої думки, вважаємо за потрібне в цьому розділі роботи висвітлити діяльність саме Школи вищих досліджень соціальних наук у Франції.
У наші дні Школа вищих досліджень соціальних наук EHESS (L cole des hautes tudes en sciences sociales) залишається одним з провідних науково-дослідних інститутів Франції. Нині Школа це державна публічно-правова установа наукового, культурного і професійного характеру. Своє завдання вона вбачає в науково-дослідній роботі в галузі соціальних наук, а також в освітньо-викладацькій діяльності. Школа має свої відділення в Парижі, Марселі, Тулузі та Ліоні.
Внутрішня структура даної установи обумовлена декретом від 12 квітня 1985 р. Очолює Школу президент, який обирається асамблеєю викладачів. В роботі йому допомагають Бюро та директор розвитку наукової роботи. Донедавна президентом був відомий французький історик Жак Ревель (Jacques Revel), зараз ці повноваження виконує Даніель Хервіу-Леге (Danile Hervieu Lger), соціолог за освітою. Окрім цього при Школі діє асамблея викладачів, наукова рада (27 членів) та адміністративна рада (39 членів).
Наукова діяльність Школи здійснюється науково-дослідними центрами, які групуються в адміністративному порядку у відділи. Таких відділів нараховується чотири: історії (очолює Ален Мюссе Alain Musset); соціології, психології та антропології (Бенедикт Зіммерманн Bndicte Zimmermann); культурних ареалів (Френсіс Зіммерманн Francis Zimmermann); економіки та математичних методів (Андре Массон Andr Masson); а також відділи, що виконують інші, недослідницькі функції: відділ освітньо-викладацький (Ів Шевріє Yves Chevrier); видань та публікацій (Пєр Антуан Фабр Pierre Antoine Fabre, та Жан-Ів Греньє Jean-Yves Grenier); міжнародних звязків (Жозе Кагабо Jos Kagabo); інформації, інформаційних систем та комунікації (Беартіс Фраенкель Batrice Fraenkel, Сільве Пірон Sylvain Piron, Лорен Баррі Laurent Barry).
Свідченням високого рівня роботи Школи, визнання її теоретичних та практичних досліджень слугує договір розвитку на 2002-2005 рр., що був укладений 31 жовтня 2002 р. між EHESS, міністерським відділом, відповідальним за вищу освіту та наукові дослідження, та Національним центром наукових досліджень. За ним Школа протягом чотирьох років отримує 14,6 мільйонів євро на розвиток в першу чергу науково-дослідної роботи та міжнародного співробітництва.
У відповідності з політикою співробітництва, що активно підтримується на державному рівні, Школа має тісні звязки з в