Четверте покоління школи "Анналів"
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
залишається в Ліоні на чолі з Дені Менжо (Denis Menjot), професором Ліонського університету. Окрім того членами CIHAM є співробітники університетів Парижу, Савойї, Флоренції, Нанту, Люксембургу тощо. Центр є базою магістерської програми Історія та археологія середньовіччя (християнських та мусульманських народів).
Група історичної антропології середньовічного Заходу (Groupe danthropologie historique de lOccident mdival - GAHOM). Незмінним керівником групи аж до свого самоусунення в 1992 р. був один з найвідоміших французьких істориків Жак Лє Гофф. Нині GAHOM очолює не менш відомий сучасний історик Жан-Клод Шмітт (J.-C. Schmitt). Відносно невеликий колектив (всього 15 осіб) зосереджує в собі славетні імена істориків-медієвістів: окрім вже згадуваного Ж.-К. Шмітта, це Жером Баше (J. Baschet), Ален Буро (A. Boureau), Філіпп Моріс (Philippe Maurice), Шарль де Мірамо (C. de Miramon), Ерік Палаззо (E. Palazzo) та інші.
Постановка проблеми ментальності вимагала нових джерел, особливо зважаючи на специфіку періоду середньовіччя, яке залишило по собі порівняно незначну кількість писемних памяток. З метою організації джерельної бази GAHOM впорядковує собі спеціальні бібліотеки та банки даних: з 1978 р. це, наприклад, Exempla (середньовічна література), з 1983 р. середньовічні зображальні джерела, з 2005 р. порівняльна історія німецьких міст кінця середньовіччя. Зокрема, база іконографічних даних нараховує близько 12 тис. слайдів-діапозитивів, доступних для дослідження.
Теперішній директор GAHOM Жан-Клод Шмітт досліджує соціокультурну історію середньовічного Заходу, керуючись методами історичної антропології. Попередні його дослідження були присвячені жестам, віросповіданням, історії та вигадці. Нині вчений зацікавився проблематикою уявлень про час в середньовічному християнстві, а також їх соціальними та символічними застосуваннями. Ж.-К. Шмітт викладає курс Різновиди християнського часу, переймається впорядкуванням фонду мініатюр. Ж.-К. Шмітт науковий керівник близько 35 дисертаційних досліджень, у т. ч. 6 з них пишуться східноєвропейськими авторами.
Одна з найвідоміших книг Ж.-К. Шмітта, яка принесла йому світову славу, це Сенс жесту на середньовічному Заході. Праця написана на перетині історії, антропології, лінгвістики та етнології. Послуговуючись вторинними словесними і статичними живописними репрезентаціями знаково кодифікованих рухів людського тіла, автор намагається дістатися до того, як і ким жести не лише виконувалися, але й були осмислені, оцінені, витлумачені та класифіковані. Ж.-К. Шмітт доходить висновку, що до жестів у середньовіччі ставляться як до таких, які вважалися спроможними реально змінювати людей і речі.
Сучасні дослідники Франції, попри певну непопулярність теми ментальності, наполягають не втратити її здобутки.
Яскравим прикладом цього слугує, зокрема, теорія „історичної памяті”, розробником якої є П. Нора Відштовхуючись від ідей значимості масових, колективних уявлень, він дотримується думки, що головним предметом історії є не подія, а память про неї, образ, який склався у сучасників та учасників, який транслювався безпосереднім нащадкам, який реставрувався чи реконструювався в наступних поколіннях та піддавався фільтрації за допомогою методів історичної критики.
П. Нора виступив ініціатором масштабного і надзвичайно успішного видання Місця памяті (1984-93 рр., 7 томів). До реалізації проекту було залучено близько ста істориків. Розділи праці були надзвичайно різноманітні: Триколор, Ейфелева вежа, „Марсельєза”, „Пруст”, „Жанна д`Арк”, „солдат Шовен” тощо. Перші томи були присвячені темі нація, останні три різноманіття образів Франції.
У процесі роботи над проектом П. Нора оприлюднив певні теоретичні висновки результатів дослідження. Вони ґрунтувалися на дихотомії память історія. Память, зазначав французький дослідник, живе за власними законами і за своєю суттю ворожа історії. Память менше всього турбує обєктивна істина, підкріплена джерелами, память у будь-який момент готова поглинути історію, меморизувати її. Але й наукова історія, яка безжально піддає минуле критичному аналізу, вбиває память. Щоб вирішити цю колізію, історик повинен працювати, як професіонал, відслідковувати процеси, які відбуваються з памяттю, обережно модифікуючи її відповідно до даних науки, і тим самим працювати над уточненням національної ідентичності, узгоджуючи її опис зі зміненими умовами.
Спроба зробити це на практиці належить вже іншому колективному проекту. А. Бург`єр та Ж. Ревель протягом 1989-93 рр. видали 4 частини Історії Франції. Новаторство праці полягає в тому, що тут виділення характерних рис історії Франції чи французької ідентичності розглядається не в якості відповідей чи пояснень як результат досліджень, а в якості проблеми, яка потребує аналізу, в якості реальності, яку ще належить пояснити.
При Центрі антропології (Centre danthropologie) зовсім нещодавно, в 1999 р., було утворено третю групу антропобіології, на додаток до двох вже існуючих. Її можна охарактеризувати як певну програму міждисциплінарного дослідження на межі історії, археології, антропології та біології. Використовуючи методику всіх цих наук (зокрема, метод вивчення генетичних маркерів), на основі аналізу місць поховань дослідники роблять висновки щодо біології, патології, мікроеволюції минулих народів. Необхідно зазначити, що вчені керуються не лише результатами біологічних досліджень, але й обовязково шукають підтверджень історичними методами. Директор Цент?/p>