Центральний банк i монетарна полiтика
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
них ресурсiв чи ресурсiв через операцii на вiдкритому ринку.
Основна вiдмiннiсть мiж операцiями на вiдкритому ринку та переоблiком стосуСФться ставки, за якою комерцiйнi банки беруть позику в центрального банку. Центральнi банки, як правило використують, у вiдносинах з комерцiйними банками i операцii на вiдкритому ринку, i облiкову ставку, але зi змiною наголосу на тому або iншому методi. Проте у всiх випадках центральнi банки повиннi утримувати обидвi процентнi ставки досить близько одна до одноi, щоб уникнути масового перемiщення коштiв з одного ринку на iнший.
Коли центральний банк накладаСФ резервнi вимоги, то змiна норм резервування може служити як додатковий iнструмент монетарноi полiтики. Якщо норма обовязкових резервiв збiльшилася з 10% до 12% при незмiннiй пропозицii резервiв, то вклади повиннi зменшитися приблизно на 20%. Цей рiшучий захiд не тiльки утримуСФ комерцiйнi банки вiд надання позики, але може навiть штовхнути iх до вiдкликання (вимога негайного погашення) взятих позик. Оскiльки цей захiд може потягнути дуже великi витрати, то звичайно норму резервування змiнюють тiльки у малих розмiрах.
Центральний банк зрештою може надавати позику безпосередньо уряду. Центральний банк кредитуСФ рахунок уряду за допомогою заново створеноi грошовоi маси. Як тiльки уряд застосуСФ цi кошти для купiвлi товарiв i послуг, то грошова маса вступаСФ у систему комерцiйного банкiвництва як отримувач урядових платежiв. Цi кошти потрапляють на рахунок комерцiйних банкiв. Купiвля на вiдкритому ринку векселiв державноi скарбницi або редисконтизацiя досягають цього ж результату опосередковано. Цю сучасну версiю впливу i тиску з боку друкарського верстата називають монетизацiСФю державного боргу.
При всiй своiй владi над ринком грошей центральний банк часто зустрiчаСФться з нелегкими дилемами. У довгостроковому перiодi вiн бажаСФ утримувати зростання кiлькостi грошей на низькому або помiрному рiвнях щоб контролювати iнфляцiю.
У короткостроковому перiодi ЦБ можуть контролювати або процентну ставку, або пропозицiю грошей але не обидвi цi змiннi.
Це СФ основне джерело труднощiв для проведення монетарноi полiтики. Щоб оприлюднити свою турботу про iнфляцiю, центральнi банки почали з 1970-х рокiв визначати завдання з грошей. Вони оголошують заздалегiдь як правило за рiк наперед про темпи зростання кiлькостi грошей для вибраного грошового агрегату. Банки повиннi передбачити економiчнi i фiнансовi умови краiни, оскiльки i реальний ВВП, i процентна ставка впливають на грошi. У короткостроковому перiодi непередбачуванi обставини можуть спонукати iх зосередити зусилля швидше на процентну ставку, нiж на заздалегiдь повiдомленi завдання. Так наприклад, коли Банк Англii помилково намагався утримувати процентну ставку низькою, в той час як економiка почала швидко зростати i дерегулювання фiнансовоi системи глибоко вплинуло збiльшенням попиту на грошi у 1986р. Грошова маса зростала щорiчно майже на 20%, при незмiннiй низькiй процентнiй ставцi, що розглядають як основну причину високих темпiв iнфляцii у 1989-1990рр.
На монетарну полiтику також можуть впливати зовнiшнi валютнi ринки. Як ми вже знаСФмо, центральний банк нагромаджуСФ зарубiжнi активи. Що ж вiдбуваСФться, коли ця стаття його балансу змiнюСФться, i чому центральний банк перетворюСФ свою власнiсть на зарубiжнi активи?
Центральнi банки часто використовують своi зарубiжнi активи, щоб втручатися у функцiонування валютних ринкiв для впливу на валютний курс. Щоб не допустити номiнального знецiнення, центральний банк купуСФ власну валюту, витрачаючи частину зарубiжних активiв. Навпаки, щоб не допустити зростання курсу, центральний банк продаСФ власну валюту i набуваСФ зарубiжнi активи. Наприклад, Банк Францii, як члена СФвропейського валютного механiзму було зобовязано продавати франки i купувати нiмецькi марки, коли валютний курс падав нижче FF 3.279/DM, або купувати франки i продавати нiмецькi марки, якщо валютний курс зростав понад FF 33.4305/DM. Коли Францiя платить за французькi франки нiмецькими марками, то мають мiiе двi речi: в пiдроздiлi активи величина зарубiжних активiв зменшуСФться; в пiдроздiлi пасиви грошова маса зменшуСФться, бо нацiональна валюта вилучаСФться з обiгу.
РЖснуСФ значна подiбнiсть мiж валютним ринком та iнтервенцiями на грошовому ринку. Обидва ринки впливають на грошову масу i на пiдроздiл активи балансу центрального банку. Ця подiбнiсть вiдображаСФ можливiсть конфлiкту мiж контролем за грошовим обiгом i контролем за валютним курсом.
Центральний банк фiнансуСФ дефiцит державного бюджету в одних краiнах безпосередньо, а iнших - опосередковано через втручання на ринках грошей. Пряме фiнансування означаСФ, що мiнiстерство фiнансiв виписуСФ чеки на центральний банк, безпосередньо беручи позику i, отже створюючи грошову масу. Результат не вiдрiзняСФться вiд монетизацii боргу, коли центральний банк купуСФ векселi державноi скарбницi. Обидва методи називають сеньйораж. Ця назва прийшла з середнiх вiкiв, коли мiiевi феодали, якi мали право карбувати грошi в межах своiх володiнь, таСФмно псували золотi монети. Так, сеньйораж був суттСФвим джерелом доходiв у 1970-i роки, позначенi високими темпами iнфляцii. В останнi роки його значення зменшилося.
Фiнансування урядових дефiцитiв шляхом емiсii грошей не треба плутати з iнфляцiйним податком. РЖнфляцiйний податок розiдаСФ реальну вартiсть номiнальних активiв. Номiнальнi активи, серед яких основний - це грошi, незахище