Художня культура незалежноi Украiни: традицii та новацii
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?анi. Це зумовило рiзке скорочення сiльськоi кiномережi, особливо у Вiнницькiй, Днiпропетровськiй, Кiровоградськiй, Сумськiй та Харкiвськiй областях.
Наприкiнцi 1990-х рр. лише 2-3% мiських кiнотеатрiв могли функцiонувати за рахунок надходжень вiд кiнопоказу. Рiзке зменшення доходiв вiд кiнопоказу призвело до того, що державнi прокатнi органiзацii стали не в змозi закуповувати новi фiльми.
Не менш важливими були проблеми, повязанi з приватизацiСФю. Приватизацiя пiдприСФмств кiнопрокату та кiнотеатрiв призвела до лiквiдацii iхньоi дiяльностi щодо кiнообслуговування населення, як це сталося, зокрема, в Днiпропетровськiй областi, де було приватизовано державне пiдприСФмство "Кiновiдеопрокат".
Нинi в Украiнi налiчуСФться близько 15 тис. кiноустановок, зокрема 837 мiських кiнотеатрiв. У пiдпорядкуваннi Мiнiстерства культури та мистецтв дiють Киiвська копiювальна фабрика й Одеське конструкторське бюро. У 1995 р. було ухвалено рiшення про подвiйне пiдпорядкування кiнопрокату та кiномережi. Виробляються законодавчi та нормативнi акти, спрямованi на пiдтримку нацiональноi кiнематографii. Зокрема, 9 червня 1997 р. була ухвалена постанова Кабiнету Мiнiстрiв Украiни "Про структурну перебудову в галузi кiнематографii", яка сприяла вдосконаленню структури державного управлiння кiновiдеомережею та кiновiдеопрокатом, державному регулюванню розповсюдження та демонстрування кiно- й вiдеофiльмiв, створенню базових кiнотеатрiв центрiв вiтчизняного кiномистецтва та нових форм показу.
Але попри все кiномистецтво все ще цiкавить публiку. Досвiд "Кiнопалацу", "Жовтня", "Кiнопанорами", "Дружби" кiнотеатрiв, де встановлено сучасне обладнання, де створено бiльшою чи меншою мiрою комфортнi умови, свiдчить про любов глядачiв до цього виду мистецтва, а також про те, що з економiчною стабiльнiстю публiка повернеться до кiнотеатрiв. Сучасне вiтчизняне кiно далеко не завжди виробляСФ шедеври. Однак навiть не зовсiм вдалi фiльми (прикладом СФ "Роксолана" Б. НебiСФрiдзе та останнiй витвiр М. ЗасСФСФва-Руденка "Чорна рада") дивляться. Значний успiх здобув фiльм А. Матешка "День народження Буржуя". Запущено у виробництво вражаючий за розмахом та бюджетом проект Ю. РЖллСФнка пiд робочою назвою "Молитва за гетьмана Мазепу".
Кiномистецтво нинi переживаСФ труднощi не тiльки матерiального порядку. Йому нелегко витримувати й конкурентну боротьбу з телебаченням. Традицiйнi публiчнi кiнотеатри вочевидь програють суперництво з домашнiми, камерними. Телебачення переманюСФ в кiно не лише глядачiв, а й режисерiв, артистiв. У боротьбi за глядача кiнотеатри дедалi частiше вдаються до показу голлiвудських фiльмiв з дорогими зйомками, ефектних, але далеко не завжди художньо досконалих. Сьогоднi на екранах Украiни понад 90% фiльмiв американськi картини й тiльки 0,3% украiнськi.
Отже, пiдсумовуючи розвиток художньоi культури сучасноi Украiни, можна видiлити кiлька важливих тез. По-перше, сучасна украiнська нацiональна художня культура спираСФться на багатовiкову iсторичну традицiю. 90-тi рр. ХХ ст. стали перiодом повернення забутих культурно-духовних цiнностей iз забуття, вiдновлення iмен украiнських письменникiв, митцiв, художникiв, мовознавцiв, кiнорежисерiв, композиторiв, дiячiв освiти та науки.
По-друге, тривалi перiоди розвитку украiнськоi культури в умовах бездержавностi визначили з одного боку, незавершенiсть, неповноту ii структури, але з iншого забезпечили ii демократизм, орiСФнтацiю на демократичнi, народнi цiнностi суспiльства. Перiод незалежностi Украiни в цьому планi був надзвичайно важливим, оскiльки саме завдяки досягненню самостiйностi держави, вдалось вивiльнити творчу енергiю украiнськоi нацiональноi iнтелiгенцii, спрямувати ii на вiдновлення нацiональних традицiй украiнськоi художньоi культури, очистити ii вiд радянських канонiв та зразкiв.
По-третСФ, культурний плюралiзм перiоду незалежноi Украiни дав змогу не тiльки ознайомити широкий загал iз цiнностями та шедеврами свiтовоi культури та стимулювати творчiсть вiтчизняних митцiв, а й створив умови для проникнення у духовну сферу масовоi культури. Пропагуючи насилля, антигуманнiсть, меншовартiсть, вона в умовах фактичноi вiдсутностi стiйкого нацiонального культурного iмунiтету становить серйозну загрозу для суспiльства. Сьогоднi ми спостерiгаСФмо цiкавий художнiй феномен: спiвiснування переважно високо духовноi культури, повязаною з нацiональними традицiями та академiчною спрямованiстю та масовоi, яка заволодiла досить суттСФвою аудиторiСФю сучасних украiнцiв.
Проте, знаходячи пiдтримку сучасноi украiнськоi полiтичноi елiти, небайдужоi украiнськоi громадськостi, на початку третього тисячолiття украiнська художня культура постала як цiлiсна система у своСФму нацiональному багатствi й багатоманiтностi, незважаючи на цiлу низку несприятливих умов та певну матерiальну скруту. На черзi стоiть сьогоднi питання про остаточне утвердження украiнськоi мови як культурно-духовноi та державноi першооснови, яка б гармонiйно розвивалася з росiйською та мовами нацiональних меншин. Оскiльки мова СФ кодом i ключем кожноi нацiональноi культури, то перспективи розвитку сучасноi украiнськоi духовностi мають ТСрунтуватися саме на мовно-освiтньому та художньому вихованню. Живопис, театр, кiно, скульптура, архiтектура останнього десятирiччя XX ст. та початку ХХРЖ ст. демонструСФ величезне розмаiття образних систем. Вибiр пластичноi мови вiдповiдаСФ як iн