Характеристика бойовоi майстерностi за княжих часiв
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Реферат на тему:
Характеристика бойовоi майстерностi за княжих часiв
Стратегiя
Вiйсько княжих часiв iснувало безперервно шiсть столiть. У цьому довгому часi мусiли витворитися якiсь сталi форми воСФнного життя, вiйськова традицiя i щось наче теорiя вiйськовостi. Зрозумiла рiч, що про якiсь вiйськовi школи в тих часах або про систематичну науку воСФнного дiла говорити не можна. Але саме життя виказувало, що однi форми ведення вiйни кориснi й успiшнi, iншi невдачнi й небезпечнi. Що виявилося добрим i до цiльним, того всi трималися, того досвiднi войовники учили новачкiв те старше поколiння передавало молодшому, дiди внукам. Так могла розвинутися теорiя стратегii й тактики. Головна мета вiйни була все та сама знищити ворога. Але треба було пiдiбрати доцiльнi засоби, щоб таку мету осягнути.
Перша рiч була заскочити ворога неприготовленим. У най давнiших часах на перешкодi цьому стояв лицарський звичай ви повiдати святочно вiйну. Вiй князя вимагали, щоб вiн вислав послiв до свого ворога й повiдомив його, що йде походом. Але пiзнiше цеп звичай занепав, бо вiйна у своiй сутi вимагала, щоб саме ворога напасти несподiвано. Потрiбна була швидка iнiцiатива i скорiсть рухiв.
Зразок таких скорих походiв дав уже у найдавнiших часах Святослав, що ходив у походи без тяжких таборiв, легко як той пард. Пiзнiше скорiсть наших вiйськ ослабла, бо дружина до бою виступала в тяжкiй зброi. Але половецькi походи знову навчили наше вiйсько легких рухiв. Володимир Мономах оповiдав iз задоволенням, що дорогу з Чернiгова до КиСФва проiхав за один день. Мистцем у швидких походах був Данило. Коли якось поляки напали були на пограниччя Холмщини, вiн вiдразу зiбрав вiйсько, приготовив воСФннi машини до облоги й того самого дня з Холму прийшов пiд Люблiн. Так само його брат Василько на вiстку про напад ятвягiв за три днi вiдбув похiд iз Володимира до Дорогочина. Такою швидкiстю Данило добув Галич 1229 p. з Угровська над Бугом за три днi з вiйськом був пiд Галичем. А кiлько разiв украiнськi князi заскакували половцiв i так швидко зводили з ними бiй, що степовики не могли навiть упорядкувати свого вiйська.
ВоСФнний похiд звертався передусiм на ворожу столицю. Столичний город був осiдком князя, осередком адмiнiстрацii, мав най кращi будови, мiстив багате населення, був огнищем промислу, торгiвлi, культури. Хто захопив столицю, той уже легко мiг заволодiти цiлою землею. Тим то при головних городах iшли найзавзятiшi, впертi й довготривалi боi. Але рiдко траплялося, щоб ворог добув столицю приступом. Тодiшнi фортифiкацii, як знаСФмо, легко опиралися невиробленим обложним машинам. Ворог увiходив до города хиба за порозумiнням iз мешканцями.
Вирiшення вiйни шукали найчастiше у вiдкритому бою. РЖ тут лицарськi обичаi утруднювали спершу перемогу. А саме довго тримався звичай, що обидвi сторони визначували поле бою за взаСФмним порозумiнням. Це був немов лицарський поСФдинок, до якого противники мали ставати з рiвними шансами. Але й тут реальне життя з часом перемогло традицiю. Полководець, що хотiв знищити противника, не чекав, аж той упорядкуСФться до бою, але нападав його там, де самому було вигiдно. Украiнська стратегiя того часу вимагала, щоб ворога знищити одним сильним ударом. Так Данило в походi на угрiв заохочуСФ своСФ вiйсько, щоб зiйшло з горбiв i вдарило на ворогiв: Хто не спiшиться до бою, в того душа полохлива наводить вiн Святе Письмо. Але звичайно вiйсько рвалося до бою саме, бо перший наступ давав войовниковi нагоду як найскорiше визначитися. Русь СФ скора до бою, характеризуСФ галицьке вiйсько угорський воСФвода Филя, але витримаймо iх наступ, бо на довгий час на сiчу невитривалi вони. Тактику такого сильного удару вважали за спецiальнiсть украiнського вiйська й називали ii руський бiй.
Але деякi полководцi вживали також з успiхом стратегii утомлювати ворога повiльними рухами, вiдступами й рiзними маневрами. Для противника, що приготовився був до стрiчi i чекав наступу, це було дошкульнiше, нiж сам бiй. Так у походi на Галичину 1144 р. РЖзяслав Мстиславич чекав наступу Володимирка на Рожному Полi (десь на верхiвях Серету), але галицький князь уступив на Гологори й так перекреслив плани свого противника. Не раз i кiлька днiв треба було витратити, щоб зустрiти ворога, що уникав бою.
Велике значiння в часi вiйни мали городи. Деякi з них стояли на стратегiчних шляхах i ворог у своiм походi мусiв при них спинятися. Так у Галичинi схiдноi границi боронили Микулин (те пер Микулинцi) i Теребовля, i пiд ними все зводили боi. Таку саму роль на шляху з Угорщини мав Сянiк i Перемишль. Городи давали також захист вiйську, коли воно не могло утриматися перед ворогом i було приневолене уступати. Боротьба йшла вiд одного города до другого.
Але на чужiй територii не можна було рахувати на таке пристановище. Замкнене мiiе не давало свободи рухiв. Тим то такий до свiдний полководець, як Данило, наказував своСФму вiйську ставати на просторому чистому полi. В походi на ятвягiв 1251 р. вiйсько прийшло над рiчку Олег i хотiло стати на тiсних мiiях; коли побачив це князь Данило, скрикнув: О, мужi воСФннi, чи ж ви не знаСФте, що за укрiплення для християн СФ простiр, а для поганих тiснота, частокiл править за оборону? РЖ прийшов на чисте поле, i там стали обозом.
А в тiм кожний полководець добирав собi способiв боротьби вi?/p>