Формування людини сучасного фiзичного типу
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?овi рештки гомiнiдiв, датованi середньоплейстоценовим часом, виявленi в Нiмеччинi (Гейдельберг, Бiльцингслебен), Францii (Араго, Моптморен), Грецii (Петралона), РЖспанii (Атапуерка), Вертешселлеш (Угорщина). Здебiльшого вони характеризуються поСФднанням архаiчних i прогресивних рис. Так, двадцятирiчному гомiнiдовi з печери Араго у Схiдних Пiренеях (близько 450 тисяч рокiв тому) були властивi значний розвиток лобового рельСФфу й сильне виступання вперед обличчя (особливостi архантропа), з iншого ж боку, в будовi ендокрана - злiпка внутрiшньоi поверхнi черепа - вiдзначенi деякi арогресивнi ознаки розвитку мозку. Уявлення про зовнiшнiй вигляд цiСФi особини даСФ скульптурна реконструкцiя за черепом (рис.2).
Ще своСФрiднiше поСФднання архаiчних i сапiСФнтних рис спостерiгаСФться на кiстках тридцятирiчного гомiнiда з Вертешселлеша поблизу Будапешта (жив приблизно 350 тисяч рокiв тому), знайдених у кар'СФрi в 1965 р. Потилична кiстка загалом масивна й маСФ добре розвинутий валик. У той же час об'СФм мозку цiлком сучасний - 1350-1400 см3. Серед фахiвцiв iснують значнi розбiжностi в оцiнцi таксономiчного рангу середньоплейстоценових гомiнiдiв РДвропи: однi вченi вважають, що вони ближчi до сапiСФнтних форм, нiж: до архантропiв, iншi розглядають iх як пiзнiх архантропiв, ще iншi - як раннiх палеоантропiв.
Наступний хронологiчний зрiз СФвропейських гомiнiдiв представлений знахiдками iз Сванскомба (Англiя), Штейнгейма (Нiмеччина), Монтеморена (Францiя), датованими перiодом вiд 200 до 250-300 тисяч рокiв тому. Це - великий фрагмент тiм'яних i потиличноi кiсток, досить повний череп та окрема нижня щелепа. Вони мають певнi сапiСФнтнi риси (вiдносно опуклий лоб й округлий контур потилицi, пiдборiдковий виступ на нижнiй щелепi тощо), а разом iз тим - помiрну мiсткiсть мозковоi порожнини (1150 - 1250 см3) i, добре розвинутий надочний валик та архаiчну будову зубноi системи (третiй моляр бiльший, нiж два першi). Носiiв цих ознак iнодi називають "пресапiСФнсами", маючи на увазi, що саме вони, а не пiзнi палеоантропи, були вихiдним типом Homo sapiens'a.
Приблизно 150 тисяч рокiв тому, в перiод останнього iнтергляциалу (мiжльодовиковоi епохи), на територii РДвропи з'явилися пам'ятки мустьСФрськоi культури, ii творцями були неандертальцi. Серед них розрiзняють двi групи: раннiх, або "пренеандертальцiв", та пiзнiх - "класичних", або "типових".
Раннi неандертальцi репрезентованi кiстковими знахiдками з Фонтешевада (Францiя), Ерiнгсдорфа (Нiмеччина), Саккопасторе (РЖталiя), датованими приблизно 100 тисячами рокiв тому. Як i iхнi попередники, вони досить химерно сполучали у своiй фiзичнiй будовi прогресивнi й архаiчнi риси. Наприклад, череп з Ерiнгсдорфа, з одного боку, маСФ велику мозкову коробку (мiсткiсть 1450 см3) i досить опуклий, прямий лоб, а з iншого - сильно розвинутий надочний валик, щелепи, якi значно виступають уперед.
Найчисельнiшою й найпоширенiшою групою палеоантропiв РДвропи були пiзнi - класичнi - неандертальцi (жили близько 35-80 тисяч рокiв тому). Починаючи iз середини XIX ст. iхнi кiстковi рештки виявляли в Нiмеччинi (Неандерталь), Францii (Ля Шапелль-о-Сен, Ле МустьСФ, Ле Феррасi та iн.), Бельгii (острiв Джеррсi, Ля Нолетт, Спi-сюр-ль'Орно), РЖспанii (Баньйолас), РЖталii (Монте-Черчсо), Украiнi (Кiiк-Коба, Старосiлля, Заскельна та iн.) та в деяких iнших регiонах.
Судячи з географii стоянок, класичнi неандертальцi мешкали в прильодовиковiй зонi - пiвденнiше 50-52 пiвнiчноi широти, де приблизно проводила межа останнього (вюрмського, або валдайського) льодовика. У зв'язку з цим в iхньому фiзичному типi вiдзначаСФться багато рис, пов'язаних з адаптацiСФю до суворих клiматичних умов: загальна масивнiсть кiсток, причому не лише в зовнiшнiй, а й у внутрiшнiй структурi, дуже широкi плечi за помiрного зросту (155-156 см), короткi гомiлка й передплiччя, вигнута стегнова кiстка тощо.
Череп класичних неандертальцiв мав видовжену форму, спадистий лоб iз великим надочним валиком, приплюснуту потилицю з добре розвинутим рельСФфом. Обличчя високе, нiс широкий, пiдборiдковий виступ або вiдсутнiй, або ледве простежуСФться; зуби з великою внутрiшньою порожниною (тавродонтнi). Мiсткiсть мозковоi коробки дуже велика - об'СФм мозку варiював приблизно вiд 1350 до 1700 см3 (пересiчно-1400-1500 см3). Всi цi риси надавали неандертальцевi досить своСФрiдного вигляду (рис.3). Однак сучаснi дослiдники вiдмовились вiд погляду на нього як на незграбну, згорблену iстоту, котра пересувалася на напiвзiгнутих колiнах. Таке враження склалося на пiдставi вивчення скелета з Ля Шапелль-о-Сен, вiдкритого М. Булем у 1908 p., й лише в нашi днi з'ясувалося, що на його будову вплинули вiковi змiни (шапелець прожив близько 50 рокiв), а також наслiдки артриту - хвороби, яка призводить до дистрофii суглобiв.
За своiм фiзичним типом пiзнi неандертальцi не були однорiдними: одночасно з класичними iснували й носii бiльш сапiСФнтного комплексу ознак. Про це, зокрема, свiдчать дослiдження в так званiй "Печерi людожерiв" поблизу мiста Крапiна (Хорватiя), де в 1889-1905 pp. Т. Корянович-Крамбергер виявив пiд час розкопок до 600 фрагментiв кiсток у супроводi мустьСФрського iнвентаря. Через умисну розтрощенiсть бiльшостi кiсток точну кiлькiсть осiб, яким належали цi рештки, визначити не вдалося. РЖмовiрно, iх було кiлька десяткiв, причому переважали молодi особини (РД.Н. Хрисанфова).
Аналiз палеоантропологiчних матерiалiв iз "Печери людожерiв" показав, що серед них зустрiчалися як масивнi черепи iз сильно розвинутим рельСФфом i похилим лобом, так i грацильнiщi, з п?/p>