Формування комунікативно-мовленнєвих умінь під час вивчення лексики
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
ення їм граматичного правила. Наступне навчання згортанню цих дій стає передумовою будь-якої мовної комунікації, умовної або реальної. Однак у процесі здійснення реально-інформативного спілкування дотримання цього методичного принципу стає особливо важливим. Необхідно також відзначити, що міцність і обґрунтованість навчання варто розглядати не як “нерухомість і окостеніння", а як єдність повторюваного і творчого і нового. Дослідження радянських і закордонних вчених обґрунтували і розкрили поняття творчого повторення, що виражається не в простому, механічному повторенні того самого, а в створенні умов, коли дії при кожному своєму повторенні зіштовхуються з елементами новизни. Тільки в цьому випадку настає ефект утворення “слідів", тобто засвоєння. Цьому положенню цілком відповідає пропонована орієнтація на реально-інформативне спілкування, спрямована на повторення мовних одиниць у постійній зміні нових ситуацій, нових комбінацій.
Питання про міцність засвоєння мовного матеріалу, сформованості умінь і навичок володіння їм в остаточному підсумку звязаний з вибором методу навчання як сукупності принципів, його складових. З усього сказаного вище можна зробити висновок, що серйозний і ефективний розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь можливий тільки за умови втілення у всьому процесі викладання таких основних принципів, що складають сутність свідомого-комунікативного методу навчання, як початково-комплексне освоєння мовного матеріалу у всіх видах мовленнєвої діяльності, опора на рідну мову учнів, свідома оволодіння граматикою досліджуваної мови.
2.3 Організація та проведення інформативних бесід як основна форма формування комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів
З чотирьох форм прояву реально-інформативної комунікації в шкільних умовах пріоритетна увага повинна бути приділена інформативним бесідам про події з життя учнів як найважливішій формі навчання реальному мовному спілкуванню, для цього існують наступні підстави.
Тільки про інформативні бесіди з життя учнів можна говорити як про основну форму прояву реально-інформативної комунікації в шкільних умовах, і, отже, як про найважливіший компонент навчання усного мовлення, у методичному плані мало вивченому, “хоча його методичні потенції представляються досить перспективними".
Інформативні бесіди про події з життя учнів у викладеному вище розумінні можуть бути класифіковані за різними критеріями. Так, за ступенем і характером підготовки вони можуть підрозділятися на підготовлені (як у змістовному, так і в мовному плані або тільки в одному, найчастіше змістовному) і непідготовлені (експромтні). Цей розподіл трохи умовний - адже будь-яка групова бесіда можлива остільки, оскільки учні вже опанували необхідними для її ведення мовленнєвими уміннями і навичками. З цього погляду бесіди завжди підготовлені. Разом з тим обговорення повсякденних подій може випереджатися безпосередньою підготовчою роботою, і в такому випадку можна говорити про підготовлені інформативні бесіди, За характером підготовки бесіда або певна її частина може бути підготовлена через домашнє завдання або ж безпосередньо на уроці перед її проведенням. Далі, за ступенем керованості з боку вчителя бесіди можуть бути жорстко керованими, при особистій участі вчителя, а також можуть керуватися ним побічно, майже без його мовного втручання, головним чином за допомогою паралінгвістичних засобів. По представленості різних опор бесіди можуть характеризуватися як їхньою наявністю, так і їхньою повною відсутністю. За питомою вагою монологічного і діалогічного мовлення такі бесіди можуть бути переважно діалогічними або ж, навпаки, характеризуватися перевагою монологічної форми спілкування. Необхідно, однак, відзначити, що застосовуючи перераховані вище критерії, ми одержуємо не розподіл бесід на види або підвиди, а такі їхні різновиди, по яких можливо простежити лінію їхнього ускладнення і розвитку, тобто еволюцію навчання реально-інформативної комунікації, причому не тільки по роках навчання, але й у межах одного року.
З усіх приведених тут критеріїв найважливішим на даному етапі дослідження нам представляється перевага діалогічного або монологічної мовлення, тому що методику проведення інформативних бесід варто розглядати під кутом зору навчання діалогічного і монологічного мовлення. Однак, перш ніж приступити до викладу цього питання, необхідно відзначити, що монологічну і діалогічну форму спілкування можна розмежувати одну від іншої тільки умовно. У методичній літературі останніх десятиліть указується, що в процесі природного мовного спілкування ні “чистого” монологу, як не існує і “чистого” діалогу, а є те й інше у взаємодії і взаємозвязку. Так, И.А. Зимова визначає монолог як велику або малу частину діалогу, що завжди припускає наявність співрозмовника [9]. Звідси можна укласти, що монологічне мовлення не є антипод мовлення діалогічного: у загальному плані діалог не є чергування питань і відповідей на них, так само як і не є обмін короткими репліками, хоча в принципі і те, і інше може мати місце, якщо звернутися до такого різновиду діалогу як інтелектуальний діалог, то він узагалі характеризується часом надзвичайно тривалими взаємоповязаними "монологічними" висловленнями. Звідси напрошується висновок, що в будь-якій бесіді, у тому числі й у бесідах про події з життя учнів, є в наявності елементи як монологічного, так і діалогічного мовленн