Формування комунікативно-мовленнєвих умінь під час вивчення лексики
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
одики. Дохідливість мовлення - доступність за змістом, простота та ясність висловлювання. Вона забезпечується тренуванням техніки мовлення. Доцільність мовлення - відповідність меті ц умовам спілкування. Точність мовлення - знання й використання у мовленні точних значень слів.
1.2 Види мовлення
Мовлення буває різне: писемне, усне, зовнішнє і внутрішнє.
Усне мовлення - мовлення, що вимовляється, висловлюється за допомогою звуків, тобто - це первинна форма існування мови [23]
Писемне мовлення - мовлення, зафіксоване на будь-якому предметі (папері тощо) за допомогою спеціальних графічних знаків, що зображують звукові одиниці мовлення, це - вторинна форма існування мови [23].
Писемне та усне мовлення виконують різні функції. Останнє функціонує як розмовне мовлення в ситуації бесіди, перше - як мовлення ділове, наукове, спрямоване на передачу більш абстрактного змісту. Звідси й цілий ряд відмінностей у побудові писемного та усного мовлення і у засобах, що використовуються для цього.
Усне мовлення відрізняється від писемного більш короткими фразами, простотою висловлювань, вживанням розмовної лексики. Гарне усне мовлення має переваги, яких немає у озвученому писемному мовленні: воно зрозуміло, його зміст засвоюється відразу ж, вона спонукає мислення та запамятовується. Культура усного мовлення полягає у свідомому відборі та використанні тих мовних засобів, які допомагають спілкуванню.
В усному мовленні наявність загальної ситуації, що обєднує співрозмовників, створює єдність ряду очевидних передумов. Коли людина, що говорить, відтворює їх у мовленні, то його промова уявляється довгою, нудною. Розмовне усне мовлення - мовлення ситуативне, експресивно та стилістично забарвлене.
У писемному мовленні, яке спрямоване на абстрактного реципієнта, не доводиться розраховувати на те, що зміст мовлення буде доповнено певними чуттєвими факторами. Тому в писемному мовленні вимагається більш розгорнута побудова висловлювань, інший спосіб розкриття думки. У писемному мовленні всі суттєві звязки думки повинні бути відображені і розкриті. Писемне мовлення вимагає більш систематичного та логічно звязного викладення. Воно вимагає особливого обміркування, планування та усвідомлення.
При всіх відмінностях, що існують між усним та писемним мовленням, не можна протиставляти їх одне одному. Ані усне, ані писемне мовлення не є чимось однорідним і цілим. Існують різноманітні види як усного, так і писемного мовлення. Усне мовлення може бути з одного боку розмовним, мовленням-бесідою, з іншої - промовою, виступом, доповіддю, лекцією. Існують також різні види писемного мовлення: письмо буде суттєво відрізнятися мови наукового трактату; епістолярний стиль - особливий стиль, що за своїми характеристиками наближається до усного мовлення.
Вчитель повинен використовувати такі основні види мовлення: інформаційне, переконуюче та спонукальне. Основними функціями інформаційного мовлення є передача та збагачення знань. воно повинно враховувати пізнавальні інтереси дитини, її інтелектуальні здібності і потреби на рівні інформованості. Переконуюче мовлення базується на вмінні мовця викликати певні емоції у дітей, врахувати їхнє сприйняття того, про що йдеться. Спонукальне мовлення має за мету спонукати дитину до певних дій, вплинути на його волю, надихнути на практичну діяльність.
Розділ ІІ. Обгрунтування дидактичних умов формування комунікативно-мовленнєвих умінь
2.1 Мотивація спілкування
На думку російського соціолога В.М. Шепеля, професійність вчителя молодших класів, його успіх у дитячому колективі залежить від природних якостей (комунікабельності - уміння легко сходитися з людьми; емпатійності - здатності до співпереживання; рефлексійності - здатності зрозуміти іншого; красномовності - здатності діяти словом); освіти і виховання (моральних цінностей; психічного здоровя; володіння людинознавчими технологіями; здорового способу життя); досвіду (відсутності самовпевненості, загального світогляду, вмілої орієнтації в конкретній ситуації, правильного вибору моделі поведінки) [27].
Між вчителем та учнями повинні встановитися індивідуальні взаємостосунки, стосунки мовленнєвих партнерів. Мотив спілкування зявляється тільки тоді, коли виникає потреба в істинному спілкуванні. Якщо між вчителем та учнями не виникає відносин як між особистостями, то відсутня й мета, що притаманна спілкуванню. Під час уроку повинні функціонувати всі способи спілкування: інтерактивне, коли є взаємодія на основі навчальної чи іншої діяльності; інформаційний, коли учні обмінюються власними думками; перцептивний, коли учасники сприймають один одного як особистості. Якщо ж учень лише вимовляє слова заради того, щоб щось вимовляти, без інтонації, спрямовані в нікуди, то відсутній основний продукт спілкування - інтерпретація інформації [19].
Відсутність потрібного психологічного клімату блокує мислення та свідомість учнів, і учень або мовчить, або відповідає лише формально. Одним з надзвичайно ефективних психологічних методів впливу на співрозмовника є метод строуксів - знаків уваги. Помічено, що від браку знаків уваги дитина страждає, почуває себе незручно, ніби не “у своїй тарілці”, дивиться на себе як на невдаху. Тому обмін знаками уваги має дуже важливе, стимулююче значення у стосунках з молодшими школярами. Вчені підмітили, що якщо дитина негативно реагує на позитивні знаки уваги, то це може означати, що вон