Форми державного устрою зарубiжних краiн
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
СФ не тiльки суспiльний опiр, але i формальнi перешкоди в змiнi статуту, якщо ii автором СФ сама автономiя.
Можливо, проте, ширше розумiння автономii як територii, що потребуСФ вiдособленого правового режиму.
РЖншими словами, пiд автономiСФю маСФться на увазi не тiльки той простiр, де СФ свободи i привiлеi, а просто частина, вилучена з цiлого. Тодi автономними слiд рахувати i тi територii, маСФ рацiю яких обмеженi порiвняно з правами iнших частин держави. Наприклад, Францiя визнаСФ автономнi права своiх заморських департаментiв i заморських територiй. Проте до 80-х рокiв нашого сторiччя Французька Полiнезiя, Французька Гвiана, Нова Каледонiя не мали виборних представницьких органiв, тодi як звичайнi, неавтономнi департаменти у Францii вже давно обирають своi ради. Автономний Курдiстан в РЖраку навряд чи знаходиться в привiлейованому положеннi в порiвняннi з iншими територiями цiСФi держави. Верховна Рада (парламент) Украiни прийняла в 1995 р. закон про Автономну Республiку Крим, який встановив строгу пiдлеглiсть непокiрного регiону центральнiй владi i iстотно обмежив самостiйнiсть Криму.
Не будучи державою, автономiя не маСФ свого громадянства. Особи, що проживають на ii територii, громадянами автономii не СФ i юридично повязанi з нею тiльки мiiем проживання. Змiнюючи його, людина припиняСФ правовiдносини з територiСФю незалежно вiд своiх культурних приналежностей, нацiональностi, мови i iнших обставин. Разом з тим мешкання в межах автономii може iстотним чином позначатися на правовому положеннi людини. Зокрема, нацiонально-територiальна автономiя дозволяСФ представникам корiнних нацiональностей в бiльшому обСФмi користуватися культурними правами, рiдною мовою, слiдувати правовим звичаям, що склалися. Утворення територiй типу Гонконгу забезпечуСФ збереження колишнiх цивiльних, економiчних i навiть полiтичних прав i свобод особи.
У автономii немаСФ найвищих державних органiв. Установи, що дiють в автономii, вiдносяться до розряду органiв мiiевого управлiння, незалежно вiд того, призначаються вони або обираються населенням, iменуються парламентом, радою, урядом або як-небудь ще. Найменування органу в даному випадку iстотного значення не маСФ. Найвищим державним органом може бути визнаний лише той, який здiйснюСФ владу iмям суверена. У найвищого державного органу немаСФ вищестоящоi адмiнiстративноi iнстанцii. Навпаки, йому пiдкоряються нижчестоячi органи, включаючи установи автономiй.
Автономiя не видаСФ законiв. Нормативнi акти, що приймаються ii органами, похiднi вiд законiв держави, тобто пiдзаконнi. Акти, що приймаються обласними радами в РЖталii, називаються законами. Але це тiльки символ, причому не цiлком точний, за допомогою якого iталiйськi полiтики вирiшили пiдкреслити "найширшу автономiю" областей у сферi мiiевого правового регулювання. Насправдi круг питань, по яких в РЖталii видаються обласнi "закони", обмежений державою, а не витiкаСФ з суверенноi влади автономii. Адже саме парламент РЖталii кiнець кiнцем визначаСФ обСФм ii прав. Крiм того, "закон", виданий радою областi, повинен вiдповiдати законодавству всiСФi республiки.
Автономiям можуть бути наданi економiчнi привiлеi. У нацiональних автономiях зазвичай робляться вилучення iз загальних правил про застосування державноi мови, тобто практикуСФться використання в документообiгу i дiлових вiдносинах нацiональних мов.
Автономiя не СФ СФдиною формою вiдособлення правового статусу територiй. Вона маСФ деяку схожiсть з резервацiями в США, бантустанами в колишнiй ЮАР, створюваними для корiнних народiв. Аналогii можуть бути виявленi мiж автономiСФю i пристоличними територiями (федеральний округ Колумбiю, адмiнiстративний округ Парижа, союзна територiя Подiли), а також територiями, що полягають в управлiннi зброСФних сил, зайнятими вiйськовими базами.
Слiд згадати також про таке явище, як нацiонально-культурна автономiя. До територiального устрою держави вона прямого вiдношення не маСФ, а СФ сукупнiстю особливих правил, умов, на яких в державi проживають спiльностi, що не мають певноi автономноi територii. Нацiонально-культурна автономiя iснуСФ у виглядi особливих прав окремих нацiональностей в областi полiтики, культури, мови, освiти. Перевагами такоi автономii користуються, наприклад, саам в Швецii або шведи у Фiнляндii. Цi народностi усерединi держави мають своi установи, обСФднуючi iх на нацiональному рiвнi, - Шведська народна асамблея i Саамський парламент у Фiнляндii, Саамiтiнг в Норвегii. При урядi Австрii i Угорщини дiють ради нацiональних меншин.
Висновок
У формах державного устрою, розглянутих в данiй роботi, знаходить вираз дiя деяких загальних, властивих всiм соцiумам тенденцiй. З одного боку, народи, окремi частини суспiльства територiально вiдокремлюються. РЖнодi це викликано бажанням великих груп населення зберегти нацiональну, релiгiйну iдентичнiсть, забезпечити iх мiiевi економiчнi iнтереси. Рiзниця в звичаях, традицiях, минулi мiжетнiчнi, мiжплемiннi конфлiкти штовхають народи до розСФднання.
З iншого боку, дiСФ i протилежний вектор. Спiльнiсть економiчних iнтересiв, розвиток ринку вимагають СФдиного правового простору, який необхiдний для ефективного господарювання. ВзаСФмопроникнення культур, релiгiй (зокрема - екуменiстичний рух), витiснення старих традицiй згладжують вiдмiнностi, якi у минулому роздiляли людей. Самосвiдомiсть людського "я" приводить до того, що особа сприймаСФ те, що оточуСФ все бi