Форми державного устрою зарубiжних краiн
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
В° привести:
4. Форми автономноi держави
Держави iнодi погоджуються з вимогами мiiевих спiвтовариств про розширення маСФ рацiю i свободи територiй. При такому вiдособленнi вони можуть придбати форму автономii.
В бiльшостi випадкiв автономii створюються в унiтарних державах, де вона використовуСФться для надiлу територiальних одиниць самостiйнiстю в питаннях мiiевого управлiння. У федерацiях же СФ форма, що дозволяСФ територiям отримати необхiдну свободу, - це форма субСФкта союзноi держави. Разом з тим i в складнiй державi автономнi права можуть бути закрiпленi за територiями, що не мають статусу субСФкта федерацii, знаходяться пiд прямою юрисдикцiСФю союзноi держави. У РЖндii, наприклад, автономiями СФ союзнi територii, хоча сама держава СФ федерацiСФю i утворена обСФднанням штатiв.
Фактичнi пiдстави, спонукаючi до утворення автономiй, рiзнi. Тому прийнято умовно розмежовувати декiлька видiв автономiй:
автономii, утворенi по нацiонально-лiнгвiстичних ознаках. Цей тип автономii створюСФться на територiях з особливостями нацiонального складу населення, можливо - iз специфiкою мови, мiiевими дiалектами i говором. Наприклад, Краiна Баскiв СФ автономiСФю у складi РЖспанii, установленоi на територii, яку традицiйно займаСФ певний етнос - баски. Аналогiчнi автономii утворенi РЖспанiСФю для каталонцiв, галiсiйцiв. Найменування нацiональних автономiй часто вiдображають iмя етносiв, що стали основою iх освiти, - наприклад, Шотландiя СФ автономiСФю, утвореною на основi шотландськоi нацiональностi.
Не виключено, що установа подiбних автономiй сприяСФ збереженню нацiональних суспiльностей i мов на iх традицiйнiй територii, згладжуванню мiжетнiчних розбiжностей i конфлiктiв, пiдтримцi мiiевих звичаiв в областi культури, мови, полiтики, релiгii. Автономiя арабiв на територii РЖзраiлю переслiдуСФ саме цi цiлi; автономii, утворенi в результатi iсторичних подiй i обставин. РЖсторiя розвитку i фактичний стан окремих територiй не дозволяють застосовувати до них загальнi правила мiiевого державного управлiння. Особливий правовий статус потрiбний iм для того, щоб уникнути негативних економiчних i полiтичних наслiдкiв.
Бiльше сотнi рокiв Гонконг (Сянган) знаходився пiд управлiнням Великобританii, а макао (Аоминь) полягав в орендi у Португалii. Обидвi цi територii пiдлягають передачi Китаю. Проте в них виросли цiлi економiчнi комплекси, досягнутий високий рiвень життя, склалися традицii мiiевого управлiння. Основну частину населення цих територiй складають китайцi, якi не можуть посилатися на нацiональнi вiдмiнностi в обгрунтування особливих мiiевих прав. Замiсть нацiонально-мовного дiСФ iсторичний чинник утворення автономii. Вiдповiдно до угод, досягнутих мiж КитаСФм i власниками Сянгана i Аоминя, що йдуть, вони отримають автономiю, збережуть суспiльний устрiй, що склався, i систему економiки. Вони стають спецiальними адмiнiстративними районами; автономii як загальний принцип мiiевого управлiння. РЗх називають адмiнiстративно-територiальними автономiями. Застосування адмiнiстративно-територiальноi автономii означаСФ, що держава визнаСФ необхiдним надати всiм крупним територiальним одиницям деяку самостiйнiсть у вирiшеннi мiiевих справ. По сутi, адмiнiстративно-територiальна автономiя навряд чи вiдрiзняСФться вiд таких понять, як мiiеве самоврядування, децентралiзоване управлiння. Проте такi краiни, як Коста-Рiка, Японiя закрiпили своiми законами принцип автономii своiх територiй. РЖ тому доводиться видiлити для них окреме мiiе у рядi iнших, дiйсних автономiй.
Фундирувавши автономiю, визнаючи ii права, державу, природно, обмежуСФ межi застосування своСФi влади. Це, проте, не означаСФ, що на автономнiй територii зявляСФться державнiсть. Можливо, автономiя забезпечуСФ пошану iнтересiв мiiевих спiвтовариств, але ii не можна вважати формою нацiональноi держави.
Права автономii в областi внутрiшнього регулювання СФ похiдними, а не власними. Джерелом цих прав СФ акт влади держави, центру. Так, спочатку автономiя Шотландii була закрiплена Актом про Унiю, виданим Британським парламентом 1 травня 1707 р. По цьому закону вiдношення простiй унii мiж двома краiнами i подальша анексiя Шотландii О.Кромвелем були завершенi, а Шотландiя включена до складу СФдиноi держави на правах автономii.
Права автономii можуть бути зафiксованi в конституцii, основних законах держави. Органи держави можуть видавати правовi акти, спецiально присвяченi правовому положенню автономноi територii. У 50-60-i роки положення про нацiональнi автономii в Китаi приймалися народними урядами провiнцiй, народним урядом КНР i потiм затверджувалися постiйним комiтетом Всекитайських зборiв народних представникiв.
БуваСФ також, що автономiя сама розробляСФ статут, що закрiплюСФ ii права. Але оскiльки вона не надiлена державнiстю i не маСФ засновницькоi влади, статут про автономiю, а також змiни, що вносяться до нього, пiдлягають затвердженню державними органами, зазвичай парламентом. Так, в РЖталii парламентом затвердженi статути про автономiю Сiцiлii, Сардiнii i деяких iнших областей. Ясно, що можливiсть самостiйно розробляти власнi статути змiцнюСФ правове положення автономii i мiру ii самостiйностi у вiдносинах з державою. Держава, охоча обмежити автономнi права, зустрiча