Форма організації самостійної роботи учнів 5 класу на уроці німецької мови

Курсовой проект - Педагогика

Другие курсовые по предмету Педагогика

?и, що здійснення школярем самостійної роботи як специфічної форми учбової діяльності, що грає значну, якщо не визначальну роль в підвищенні рівня учбово-пізнавальної мотивації учнів, вимагає попереднього його навчання прийомам, формам і змісту цієї роботи вчителем. Це підкреслює важливість організуючих функцій вчителя, що управляють, і в той же час необхідність усвідомлення школярем себе як справжній субєкт учбової діяльності.

 

1.2 Значення самостійної роботи учнів на уроці

 

З психології відомо, що знання, отримані самостійно, шляхом подолання посильних труднощів засвоюються міцніше, ніж отримані в готовому вигляді від вчителя. Адже в ході самостійної роботи кожен учень безпосередньо стикається із засвоюваним матеріалом, концентрує на ньому всю свою увагу, мобілізуючи всі резерви інтелектуального, емоційного і вольового характеру. Залишатися нейтрально-пасивним він не може. Крім того, що самостійна робота викликає активність учнів, вона володіє ще однією важливою якістю носить індивідуалізований характер. Кожен учень використовує джерело інформації залежно від своїх власних потреб і можливостей. Ця властивість самостійної роботи додає їй гнучкий адаптивний характер, що значно підвищує відповідальність кожного окремого учня і як наслідок його успішність [38, 37].

У раціональному використанні самостійної роботи криються також значні резерви підвищення мотивації.

Розуміючи переваги самостійної роботи як такої, спробуємо виявити її застосовність до предмету іноземна мова. Чи не суперечить ця організаційна форма навчання, що припускає, що учень знаходиться наодинці з собою, сутності предмету, в якому на першому місці спілкування з людьми, партнерство?

Поза сумнівом, усна мова і в першу чергу говоріння здійснюються безпосередньо у присутності співбесідників, роль яких в школі виконують вчитель і товариші по навчанню. Проте навчання говоріння припускає певні підготовчі стадії, що гарантують спілкування, для яких самостійна робота є найбільш адекватною формою. У самостійну роботу доцільно включати також окремі ланки роботи над мовним матеріалом знайомство з ним і частково тренування в його вживанні.

Що ж до читання, то цей вид діяльності здійснюється читачем головним чином наодинці з собою, отже, самостійна робота цілком йому відповідає.

Виявимо матеріальну основу, тобто розглянемо джерела інформації, якими учні можуть користуватися в ході самостійної роботи. До них відносяться перш за все підручник (книга для учнів), що включає граматичний довідник, словник (іноземний український), лінгво-країнознавчий довідник.

Матеріал в цих довідниках відібраний відповідно до програми для кожного класу і співвіднесений з віковими можливостями учнів. Всі пояснення дані в доступній адресатові формі, який і зможе використовувати їх в самостійній роботі.

Важливим джерелом інформації для самостійної роботи є тексти підручника і додаткові тексти, що включаються в учбовий процес вчителем. Учням все більшою мірою слід прищеплювати відношення до тексту як своєрідного авторитетного довідника, який є носієм не тільки змістовно, смислової інформації, але і лінгвістичної. У звязному тексті лексико граматичний матеріал постає в природних, диктованих комунікативними значеннями звязках; композиція тексту також може служити зразком. Тому доцільно спонукати учнів до дослідницького пошуку по тексту, щоб вони могли витягувати з нього необхідну інформацію [42, 18].

Яким чином слід направити увагу учнів на ці джерела інформації, щоб в ході самостійної роботи вони змогли використовувати їх оптимальним чином? Це питання управління самостійною роботою. Треба мати на увазі, що вона є лише відносно самостійною в учбових умовах. Учні випробовують непряму дію вчителя, що дозволяє їм відчути себе активними субєктами навчання. Вчитель, по-перше, сприяє виклику мотивації самостійної роботи, по-друге, забезпечує її раціональний і результативний хід. Самостійна робота протікає тим успішніше, чим більш добровільний характер вона має. Тому вчитель повинен створювати лише підстави для зародження в учнів потреби в ній. Має сенс створювати таке положення, при якому учні відчули б дефіцит засвоєного матеріалу для спілкування, слід вказати їм на конкретне джерело інформації для заповнення цього дефіциту, на прикладах, при роботі над лексичним і граматичним матеріалом і при читанні.

Викликавши мотив і заронивши інтерес до неї, вчитель повинен забезпечити її проведення, залишаючись при цьому „за завісою”. Управління ходом самостійної роботи має дві рівноцінні цілі: міцне засвоєння знань, розвиток навиків і умінь, з одного боку, і одночасне оволодіння прийомами учбової праці, тобто формування „методики учнів”. Сучасні дидакти надають особливе значення цій стороні самостійної роботи, убачаючи в розвитку методики учнів передумови безперервної освіти.

У деяких підручниках з німецькій мові приводяться памятки, в яких у формі рад пропонуються раціональні прийоми оволодіння іноземною мовою. Повчальна сторона представлена в них не явно: вчитель не повчає, а дає учням обєктивно існуючі оптимальні правила учбової праці. Вони підказують найвірніший і надійніший шлях оволодіння основними видами мовної діяльності, новими організаційними формами виконання вправ [49, 64].

Наступний дидактичний засіб непрямого керівництва самостійною роботою навідне питання, яке точно концентрує увагу на важливій стороні пі?/p>