Фiлософiя Хоми Аквiнського
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Введення
Середньовiчна фiлософiя завжди вивчалася в дуже скороченому виглядi: ii представляли часто як конгломерат еклектичних i релятивiстських iдей. Рiч у тому, що пануючим свiтоглядом середнiх столiть було християнство, магiстральними iдеями, якi розроблялися видатними мислителями того часу, виявлялися iдеi теологiчнi, такi, якi торкалися того, як розумiти Бога, Трiйцю, творiння та iн. Фiлософiя вважалася служницею богословя, в чому фiлософи Нового часу, а також i сучасностi, вбачали ii принижений статус. Саме поняття про те, що СФ фiлософiя, ототожнювалося з поняттям про неi в античностi або в Новий час, i iншим воно й не мислилося. Самостiйного фiлософствування в ту пору не iснувало, воно було консервантом античних традицiй при одному iнструментi теоретизування - формальнiй логiцi та при одному iнструментi узгодження загального i одиничного - символi.
Дiйсно - i в цьому полягаСФ ii винятковiсть - фiлософiя цього перiоду була тiсно повязана з теологiСФю, проблематика ж ТСрунтувалася на буттСФвому вiдношеннi Бог - людина. Августин в трактатi Про град Божий вважав фiлософа, мудреця, богослова, пророка, вчителя етики однiСФю фiгурою. Решта всiх областей, якi традицiйно входили до складу фiлософii, - онтологiя, гносеологiя, етика, естетика - розглядалися пiд цiСФю точкою зору. Як i теолог, фiлософ будував своi системи, звертаючись до початково Божественного сенсу буття, вiдповiдаючи на запити релiгii i запитуючи заповiдi вiри. Проте у фiлософii були своi, вiдмiннi вiд релiгii функцii, якi були повязанi з основною ii властивiстю - сумнiвом (у iстинностi вiросповiдних догматiв) i з властивостями розуму, покликаного, кiнець кiнцем, цi сумнiви перемагати i причащатися вищiй iстинi.
Фаза середньовiчноi фiлософii тривала, загалом, вiд VIII до XIV-XV сторiч. Цей перiод зазвичай називають епохою схоластики, коли i вiдбувалася систематична розробка християнськоi фiлософii. В самiй схоластицi розрiзняються три перiоди: рання схоластика - до XII в., перiод розквiту - XIII ст. i пiзня схоластика - XIV-XV ст. Якщо в патристицi аристотелiзм практично не мав нiякого значення (до кiнця першоi половини ХII ст. був вiдомий лише "Органон" Аристотеля з декiлькома коментарями Цицерона, Порфирiя, Боецiя i Абеляра), то з середини ХII i до кiнця ХIII ст. вiдбуваСФться ТСрунтовний переворот в християнському сприйняттi язичницькоi фiлософii.
Метою даноi роботи СФ вивчення основних принципiв релiгiйно-фiлософського мислення середньовiччя, мiстику i схоластику, взаСФмини розуму i вiри, вчення Хоми Аквiнського.
1. Основнi проблеми Середньовiчноi фiлософii
Величезна спадщина Аристотеля приходить на християнський Захiд в латинських перекладах з арабськоi i грецькоi мов. Супроводжують iх грецькi i арабськi коментарi. Тому iсторикам фiлософii необхiдно займатися дослiдженням могутнього потоку арабськоi i СФврейськоi фiлософii, який в перiод вiд XII ст. мав величезний вплив на християнський Захiд. Всякий розвиток думки i фiлософii в середнi вiки вiдбуваСФться в релiгiйно-теологiчних рамках. В цьому розвитку вiдбитi внутрiшнi складнощi i суперечнiсть соцiального i духовного процесiв. Полiтичний розвиток представлений таборами, якi невпинно змагались i стикались: церковними властями, свiтською або державною владою, класом феодалiв i висхiдним класом буржуазii. Кожен з них був готовий iз змiною ситуацii вступити в союз з ким завгодно i проти кого завгодно. Становлення, рiшення i розвиток фiлософських питань, якi завжди концентрувалися в проблемах вiдносин вiри i розуму, теологii i фiлософii, вiдбувалися в конкретних iсторичних звязках i залежностях вiд цих зiткнень i боротьби.
Головна особливiсть схоластики полягаСФ в тому, що вона свiдомо розглядаСФ себе як науку, що поставлена на службу теологii, як "служницю теологii". Починаючи приблизно з XI столiття в середньовiчних унiверситетах зростаСФ iнтерес до проблем логiки, яка в ту епоху носила назву дiалектики i предмет якоi складала робота над поняттями. Великий вплив на фiлософiв XI-XIV столiть зробили логiчнi твори Боецiя, який коментував "Категорii" Аристотеля i створив систему тонких вiдмiнностей i визначень понять, за допомогою яких теологи намагалися осмислити "iстини вiри". Прагнення до рацiоналiстичного обТСрунтування християнського догматизму привело до того, що дiалектика перетворилася на одну з головних фiлософських диiиплiн, а розчленовування i якнайтонше розрiзнення понять, встановлення визначень i дефiнiцiй, яке займало багато розумiв, часом вироджувалося у важкi багатотомнi творiння.
Схоластичнiй дiалектицi протистояли рiзнi мiстичнi течii. А в XV-XVI столiттях ця опозицiя отримуСФ оформлення в виглядi гуманiстичноi свiтськоi культури з одного боку, i неоплатонiчноi натурфiлософii з iншого.
Дiяльнiсть по перекладу творiв Аристотеля призвела до серйозноi конфронтацii мiж грецьким рацiоналiзмом, представленим Аристотелем i християнським, субрацiональним розумiнням свiту. Поступове прийняття Аристотеля i пристосування його вчення до потреб християнського розумiння свiту, мали декiлька етапiв. Хоч цей процес i контролювався церквою, вiн не обiйшовся без криз i потрясiнь.
На iнтерпретацiю аристотелiзму в пантеiстичному дусi (Давид з Дiнанту) спочатку церква вiдповiла забороною вивчення в Паризькому унiверситетi Аристотелевих природничо-наукових творiв i навiть "Метафiзики" (декрети Тати Римського вiд 1210 i 1215 р.). Тато Гр?/p>