Фiлософiя Хоми Аквiнського
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
дачем теологii, включаСФться в полемiчну боротьбу, в рiшення спiрних питань. Помер вiн у 1274 р. по дорозi на Лiонський собор в монастирi Фоссануова, поблизу Террачiно. За мякiсть i легкiсть свого характеру вiн отримав прiзвисько "ангельського доктора" (doctor angelicus). У 1368 р. його останки були перенесенi до Тулузи. Хома Аквiнський - автор безлiчi робiт, присвячених питанням теологii i фiлософii. Головними трудами його вважаються "Сума теологii" (1266-1274) i "Сума проти язичникiв" (1259-1264).
У "Сумi теологii (тобто сукупностi теологiчних вчень) розробляСФться католицький догматизм. Вона стаСФ основним твором всiСФi схоластичноi теологii.
Областi науки i вiри у Аквiнського абсолютно ясно визначенi. Завдання науки у нього зводяться до пояснення закономiрностей свiту. Аквiнський визнаСФ також можливiсть досягнення обСФктивного, вiрного знання i вiдкидаСФ такi уявлення, згiдно з якими дiйсним вважаСФться лише дiяльнiсть людського розуму. Пiзнання повинне бути направлене перш за все на обСФкт, але не в якому випадку не всередину, на субСФктивнi сторони мислення. РЖ хоч пiзнання обСФктивне i iстинне, воно не може охопити все. Над царством фiлософського, метафiзичного пiзнання знаходиться iнше царство, яким займаСФться богословя. Сюди не можна проникнути природною силою мислення. Тут Аквiнський вiдрiзняСФться вiд деяких авторiв ранньоi схоластики, наприклад Абеляра i Ансельма, якi прагнули зробити зрозумiлою розумом всю область християнського догматизму. Область найiстотнiших таiнств християнськоi вiри залишаСФться для Аквiнського поза фiлософським розумом i пiзнанням (наприклад триСФднiсть, воскресiння та iн.). Мова йде про iстини надприроднi, такi як, божественне одкровення, блага звiстка, якi мiстяться тiльки в вiрi. Проте мiж наукою i вiрою немаСФ суперечностей. Християнська iстина стоiть вище за розум, але вона не суперечить розуму. РЖстина може бути лише одна, бо походить вiд Бога. Аргументи, якi висуваються проти християнськоi вiри з позицiй людського розуму, суперечать вищому, божественному розуму, а засобiв, якими володiСФ людський розум для такого протистояння, явно недостатньо. Дану тезу Хома постiйно обТСрунтовував i доводив в полемiчних трактатах, направлених як проти язичникiв, так i проти християнських СФретикiв.
Фiлософiя повинна служити вiрi, теологii тим, що релiгiйнi iстини вона представляСФ i тлумачить в категорiях розуму, i тим, що спростовуСФ як помилковi аргументи проти вiри. ЦiСФю роллю вона i обмежуСФться. Фiлософiя сама не може довести надприродну iстину, але може ослабити виставленi проти неi аргументи. Розумiння ролi фiлософii як знаряддя теологii знаходить у Аквiната найдосконалiший вираз.
Найбiльше число елементiв вчення Аристотеля мiстить томiстське вчення про буття. Проте вiд природничо-наукових поглядiв Аристотеля, Аквiнський абстрагувався i реалiзував перш за все те, що служить вимогам християнськоi теологii.
Як у Августина i Боецiя, вище почало у Хоми СФ буття. Пiд буттям Хома розумiСФ християнського бога, який створив свiт, як про те повествуСФться в Старому завiтi. Розрiзняючи буття i сутнiсть, Хома проте не протиставляСФ iх, а вслiд за Аристотелем пiдкреслюСФ iх загальнi корiння. Сутностi або субстанцii володiють, згiдно з Хомою, самостiйним буттям, на вiдмiну вiд акциденцiй (властивостей, якостей), якi iснують тiльки завдяки субстанцiям. Звiдси виводиться розрiзнення так званих субстанцiальних i акцидентальних форм. Субстанцiальна форма повiдомляСФ любiй речi просте буття, тому при ii появi ми говоримо, що щось виникло, а при ii зникненнi - що щось зруйнувалося. Акцидентальна форма - джерело певних якостей, а не буття речей. Розрiзняючи вслiд за Аристотелем актуальний i потенцiйний стан, Хома розглядаСФ буття як перший з актуальних станiв.
Сутнiстю, реальнiстю (iснуванням) речi стають тому, що форми, якi можуть бути вiдокремленi вiд матерii (або виступають в чисто субсистентному, iдеальному виглядi, як янголи та душi, або СФ ентелехiСФю тiла), входять в пасивну матерiю. В цьому СФ iстотна вiдмiннiсть представлень Аквiната вiд уяв Аристотеля, у котрого форма завжди виступаСФ в СФдностi з матерiСФю, тiльки з одним виключенням: форма всiх форм - бог - не тiлесна. Вiдмiннiсть мiж матерiальним i духовним свiтом полягаСФ в тому, що матерiальне, тiлесне складаСФться з форми i матерii, тодi як духовне маСФ лише форму.
У кожнiй речi, вважаСФ Хома, стiльки буття, скiльки в нiй актуальностi. Вiдповiдно вiн видiляСФ чотири рiвнi буттСФвостi речей в залежностi ступеня iх актуальностi, це виражаСФться в тiм, яким чином форма, тобто актуальне почало, реалiзуСФться в речах. На нижчому ступенi буття форма, згiдно з Хомою, складаСФ лише зовнiшню визначенiсть речi (causa formalis); сюди вiдносять неорганiчнi стихii i мiнерали. На наступному ступенi форма предстаСФ як кiнцева причина (causa finalis) речi, якiй внутрiшньо властива доцiльнiсть, вона названа Аристотелем рослинною душею, вона як би формуСФ тiло зсередини, - це рослини. Третiй рiвень - тварини, тут форма СФ причиною (causa efficiens), тому суще маСФ в собi не тiльки мету, але i початок дiяльностi, руху. На всiх трьох ступенях форма по-рiзному входить в матерiю, органiзовуючи i одушевляючи ii. Нарештi, на четвертому ступенi форма предстаСФ вже не як органiзуючий принцип матерii, а сама по собi, незалежно вiд матерii (forma perse, forma separata). Це дух, або розум, розумна душа, вище iз створiнь сущих. Не будучи повязаною з матерiСФю, людська розумна душа не гине разом зi смертю тiла. Тому розумна душа носить у Хоми назву "са