Фiлософiя Хоми Аквiнського
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
мосущего". На вiдмiну вiд неi, плотськi душi тварин не СФ самосущими, а тому вони й не мають специфiчних для розумноi душi дiй, якi здiйснюються тiльки самою душею, окремо вiд тiла - мислення i волiння; всi дii тварин, як i багато дiй людини (крiм мислення i акту волi), здiйснюються за допомогою тiла. Тому душi тварин гинуть разом з тiлом, тодi як людська душа безсмертна, вона СФ найблагороднiше, що створене природi. Слiдуючи Аристотелю, Хома розглядаСФ розум як найвищу серед людських здiбностей, розглядаючи i в самiй природi перш за все ii розумне визначення, яким, як вiн рахуСФ СФ здатнiсть розрiзняти добро i зло. Як i Аристотель, Хома бачить у волi практичний розум, тобто розум, направлений на дiю, а не на пiзнання, який керуСФ нашими вчинками, нашою життСФвою поведiнкою, а не теоретичною установкою, не спогляданням.
В свiтi Хоми достовiрно сущими виявляються кiнець кiнцем iндивiдууми. Цей своСФрiдний персоналiзм складаСФ специфiку як томiстськоi онтологii, так i середньовiчного природознавства, предмет якого - дiя iндивiдуальноi прихованоi сутi - дiячiв, душ, духiв, сил. Починаючи з бога, який СФ чистим актом буття, i закiнчуючи щонайменшою iз створеноi сутi, кожне суще володiСФ вiдносною самостiйнiстю, яка зменшуСФться у мiру руху вниз, тобто у мiру убування актуальностi буття iстот, якi розташованi на iСФрархiчних сходах.
У Бога сутнiсть тотожна з iснуванням. Навпаки, сутнiсть всiх створених речей не узгоджуСФться з iснуванням, бо вона не витiкаСФ з iх одиничноi сутi. Все одиничне СФ створеним, яке iснуСФ завдяки iншим чинникам, таким чином, маСФ характер обумовлений i випадковий. Лише бог СФ абсолютним, не обумовленим, тому вiн iснуСФ з необхiднiстю, бо необхiднiсть мiститься в його сутi. Бог СФ простим буттям, сущим; а створена рiч, iстота СФ буттям складним. Томiстське рiшення проблеми взаСФмовiдношень сутностi i iснування укрiплюСФ дуалiзм бога i свiту, що вiдповiдаСФ головним принципам християнського монотеiзму.
Буття бога може бути доведеним, згiдно з Аквiнатом, розумом. Вiн вiдкидаСФ онтологiчний доказ бога, який дав Ансельм. Вираз "бог iснуСФ" немаСФ для розуму очевидним i природженим. Вiн повинен бути доведеним. "Сума теологii" мiстить пять доказiв, якi взаСФмоповязанi один з одним.
Першодвигун. Перше засновано на тому, що все, що рухаСФться, рухомо чимось iншим. Не можна, проте, цей ряд продовжувати до безкiнечностi, бо у такому разi не iснувало б первинного "двигуна", а отже, i того, що iм рухоме, оскiльки наступне рухаСФться лише тому, що воно рухоме першим. Цим визначаСФться необхiднiсть iснування першого двигуна, яким СФ Бог.
Першопричина. Другий доказ виходить з сутi дiючоi причини. В свiтi СФ ряд дiючих причин. Але неможливо, щоб щось було причиною до самого себе, а це безглуздо. У такому разi необхiдно визнати першу дiючу причину, яким i СФ Бог.
Перша необхiднiсть. Третiй доказ витiкаСФ iз взаСФмовiдношення випадкового i необхiдного. При вивченнi ланцюга цього взаСФмозвязку також не можна йти до безкiнечностi. Випадкове залежить вiд необхiдного, яке маСФ свою необхiднiсть або вiд iншого необхiдного, або в самому собi. Врештi-решт зясовуСФться, що iснуСФ перша необхiднiсть - Бог.
Найвищий ступiнь досконалостi. Четвертим доказом служать ступенi якостей, якi наступають один за одним, якi СФ скрiзь, у всьому сущому, тому повинен iснувати найвищий ступiнь досконалостi, i знову ним СФ Бог.
Телеологiчне. Пятий доказ - телеологiчний. В його основi лежить кориснiсть, яка виявляСФться в усiй природi. Все, i що навiть здаСФться випадковим i даремним, прямуСФ до якоiсь мети, маСФ сенс, кориснiсть. Отже iснуСФ розумна iстота, яка направляСФ всi природнi речi до мети, ним i СФ Бог.
Очевидно, що не слiд робити спецiальних дослiджень, щоб зясувати, що цi докази близькi до мiркувань Аристотеля (i Августина). Мiркуючи про сутнiсть бога, Аквiнський вибираСФ середнiй шлях мiж уявленням про особистого бога i неоплатонiвським його розумiнням, де бог повнiстю транiендентний, непiзнаваний. Пiзнати Бога, по Аквiнату, можна в троякому сенсi: пiзнання опосередковане божественним впливом в природi, на основi подiбностi творця i створеного, бо поняття нагадують божественнi творiння. Все може бути зрозумiлим лише як частинка нескiнченноi досконалоi сутi Бога. Людське пiзнання недосконале у всьому, але все-таки воно вчить нас бачити як абсолютне iснування в собi i для себе.
Одкровення вчить також бачити Бога як творця Всесвiту (згiдно Аквiнату, створення вiдноситься до реальностей, якi можна пiзнати лише через одкровення). У створеннi реалiзуСФ Бог своi божественнi iдеi. У такiй iнтерпретацii Аквiнський знов вiдтворюСФ платонiвськi iдеi, але в iншiй формi.
До найбiльш вивчених питань творчостi Хоми Аквiнського вiдносяться проблеми людськоi душi. У багатьох своiх трактатах вiн мiркуСФ про вiдчуття, память, окремi душевнi здiбностi, про iх взаСФмнi звязки, про пiзнання. При цьому вiн виходить з Аристотелiвського розумiння пасивноi матерii i активноi форми. Душа СФ формуючим принципом, який дiСФ в усiх життСФвих проявах. Людська душа безтiлесна, вона СФ чиста форма без матерii, духовна, незалежна вiд матерii субстанцiя. Цим обумовлюСФться ii незнищенiсть i безсмертя. Оскiльки душа СФ субстанцiСФю, незалежною вiд тiла, то вона не може бути iм знищена i, як чиста форма, не може бути зруйнована сама по собi. Таким чином, людське жадання безсмертя Аквiнат вважаСФ доказом безсмертя душевноi субстанцii, що суперечить аверроiзму, який визнаСФ безсмертя атрибутом лише над