Фiлософiя феноменологii
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
ш широкому колi наук, з якими взаСФмодiСФ естетика етика, мистецтвознавство, психологiя, i виявлення, так би мовити, чистоi естетичноi проблематики, яка може бути обСФктом саме естетичноi науки. Цi тенденцii значною мiрою вiдбилися у французькiй естетицi, представники якоi намагалися навiть загальнофiлософськi питання вирiшувати, залишаючись на грунтi художньоi практики, естетичного ставлення людини до дiйсностi. У Францii вiдносно робiт таких теоретикiв, як М. Дюфренн, Ж.-Ф. Лiотар, Е. Морен, П. Сансо та iн., застосовуСФться поняття естетизована фiлософiя.
Щодо М. Дюфренна, позицiя якого для вiдповiдного перiоду розвитку французькоi естетики найтиповiша, то вiн, спираючись саме на естетичну практику, намагався поставити й вирiшити широке коло проблем: спiввiдношення людини i природи, мистецтво як носiй гуманiстичноi спадщини, цивiлiзацiя як шлях до людини та iн. Водночас М. Дюфренн визнаСФ, що новi завдання, якi соцiальнi процеси висувають перед естетикою, перед художньою практикою, можна вирiшити за допомогою методологiчного потенцiалу феноменологii, адже тiльки вона здатна виявити основи новоi, бiльш гуманноi соцiальностi.
Естетична позицiя М. Дюфренна формувалася в умовах переоцiнки ролi й значення чуттСФвоi культури людини, виявлення не лише обСФктивноi цiнностi наукового чи художнього пiзнання, а й iхнього впливу на людське свiтоставлення.
Аналiзуючи тенденцii розвитку французькоi феноменологiчноi естетики 6070-х рокiв, вiдомий росiйський дослiдник Е.П. Юровська вiдмiчаСФ тi кризовi моменти, якi визначили й позицiю Дюфренна, зокрема гостру критику ним логоцентризму в суспiльствi й мистецтвi: 1) загальна Дегуманiзацiя суспiльства; 2) руйнування комунiкативноi Функцii мистецтва; 3) хибнiсть тих iнститутiв функцiонування й поширення мистецтва, якi склалися в суспiльствi, зокрема його комерцiалiзацiя.
Основним обСФктом критики Дюфренна стаСФ логос носiй iнтелекту, сила, яка принижуСФ чуттСФве, природне в людинi. Саме логоцентризм закидаСФ Дюфренн марксистськiй фiлософii й естетицi. Щодо останньоi, то логоцентризм у сферi естетики, на думку Дюфренна, наголосив на гносеологiчнiй природi мистецтва й переоцiнив значення пiзнавальноi функцii. Проголошуючи мистецтво найвищим типом пiзнання, Дюфренн вбачаСФ у ньому практично СФдиний засiб гальмування деперсоналiзацii й дегуманiзацii людини в умовах сучасного суспiльства. Поширення естетичного досвiду, вважаСФ Дюфренн, здатне повернути людину в природний стан, а це стан естетичний чи поетичний. У такому поверненнi полягаСФ метафiзична, прометеiвська роль мистецтва.
З кiнця 60-х рокiв М. Дюфренн послiдовно розробляСФ соцiально орiСФнтовану проблематику, в межах якоi аналiзуСФ взаСФмозвязок мистецтва й полiтики, художньоi й соцiальноi революцii, соцiологii й мистецтва. У доповiдях на VI (1968 р.) i VII (1972 р.) Мiжнародних конгресах з естетики М. Дюфренн протиставляв соцiальному аналiзовi феноменологiчний, доводячи, що гуманiзацiя суспiльства маСФ спиратися на колективне мистецтво загальнонародне свято, яке повертаСФ людину до природного стану. Надзвичайно високо оцiнюючи творчий потенцiал культури, Дюфренн вважаСФ, що культурна революцiя передуСФ полiтичнiй. Ототожнюючи мистецтво, полiтику, гру й життя, Дюфренн поСФднуСФ полiтичну естетику з естетичною полiтикою, тобто обстоюСФ артизацiю (вiд art мистецтво) дiйсностi.
Концепцiя артизацii дiйсностi вимагаСФ принципово нових форм мистецтва, i Дюфренн виступаСФ з рiзкою критикою класичного, мiмесистичного мистецтва. На противагу класичнiй традицii вiн активно пiдтримуСФ модернiстську культуру: Практика абстрактного мистецтва матерiалiзуСФ й освiтлюСФ фiлософську критику представлення (вiдтворення). Довгий час мистецтво залишалося царством мiмесису, представлення ж оцiнювалося за його вiдповiднiстю реальному, його функцiя виводилася зi здатностi цю реальнiсть прославляти, а завдання мистецтва полягало в обслуговуваннi панiвноi iдеологii. Таким чином, вiдмова вiд представлення (вiдтворення) мала полiтичний змiст: це не стiльки заперечення реального як такого, скiльки заперечення певного образу реальностi, навязаного системою, це заперечення спiвробiтництва з системою.
Артизована культура намагаСФться замiсть реалiстичного мистецтва створити нову реальнiсть утопiчну, уявну, яка буде реалiзуватися через карнавал, через колективне дiйство. Ця iдея була сприйнята лiворадикальними силами Францii, якi мрiяли про революцiю-свято, про колективну творчiсть, про деперсоналiзацiю мистецтва й розчинення його в життi.
Слiд пiдкреслити ще одну тенденцiю феноменологiчноi естетики, яка, по-перше, заслуговуСФ на позитивну оцiнку, а, по-друге, засвiдчуСФ значний теоретичний потенцiал конкретних позицiй того чи iншого естетика-феноменолога. Ми маСФмо на увазi вплив феноменологiчноi естетики на мистецтвознавство, на художню практику. Так, серед мистецтвознавцiв дуже популярною була книга М. Мерло-Понтi Знаки, яка мiстить глибокий аналiз сучасного живопису, його завдань, розкриваСФ специфiку повернення до iндивiда через новi форми, його здатнiсть до сприйняття унiверсального.
Окремi положення книги М. Мерло-Понтi Феноменологiя сприйняття вiдомий французький кiнознавець Е.Морен зробив методологiчним пiдТСрунтям для дослiдження специфiки кiно як явища масовоi культури в роботах Кiн