Фiлософiя феноменологii
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
В°гнути творчий процес видатного композитора, логiку його художнього мислення, специфiку становлення задуму твору?
Аналiзуючи цi складнi проблеми, Р. РЖнгарден розмежовуСФ опосередковане знання та спогади. Епоха, в яку жив, зокрема, Ф. Шопен, належить минулому. Люди XX столiття не зустрiчалися анi з Шопеном, анi з його оточенням. Вони не переживали тi подii, якi спонукали митця працювати саме над цим, конкретним задумом, не вiдчували реальноi атмосфери, яка оточувала композитора. Отже, в такому разi дiСФ опосередковане знання. Якщо ж ми були свiдками певних подiй, яким присвячений мистецький твiр, то наше сприймання поСФднуСФться зi спогадами, стимулюСФ асоцiативне мислення.
Спираючись на iнтерпретацiю, Р. РЖнгарден розглядав кожний твiр мистецтва як полiфонiчну гармонiю структурних елементiв незалежних один вiд одного рiвнiв, якi при сприйманнi художнього твору справляють враження цiлого.
Так, у лiтературному творi перший рiвень словесне звучання, словесно-мовнi подразники; другий рiвень значення слова, смисл судження, семантичнi одиницi, якi формують стиль i мають естетичнi якостi; третiй рiвень зображально-предметний включаСФ людей, конкретнi речi, подii й т.iн., а четвертий рiвень це схематизованi наочнi образи, якi спiввiдносяться з естетичними цiнностями. Кiлькiсть рiвнiв, на думку Р.РЖнгардена, залежить вiд форми конкретного буття твору та його специфiки.
РЖдея багаторiвневостi твору доповнюСФться у Р. РЖнгардена принципом схематичностi. Маються на увазi невизначенiсть, незавершенiсть художнього твору, до створення якого залученi лише окремi зображально-виражальнi засоби. У цiй невизначеностi, незавершеностi представники феноменологiчноi естетики бачать особливу якiсть мистецтва, яка стимулюСФ творчу активнiсть реципiСФнта людини, що сприймаСФ твiр: у процесi сприймання твiр доповнюСФться уявою читача чи глядача.
Постановка Р.РЖнгарденом проблеми невизначеностi, незавершеностi художнього твору викликала в 60-тi роки широку дискусiю, яка засвiдчила необхiднiсть зясувати якiсну i рiзницю мiж поняттями завершенiсть (фiнiто), незавершенiсть (нон-фiнiто), незакiнченiсть, закiнченiсть, деформацiя, iмiтацiя, незавершенiсть як iносказання. До цього часу залишаються остаточно не зясованими як самi поняття, так i iхня суттСФва визначенiсть у межах реалiстичного й нереалiстичного мистецтва. Розробки зазначеноi проблеми й структури понять, якi допомагають ii осягнути, справляють iстотний загальнотеоретичний вплив на розумiння специфiки художньоi творчостi, критерii естетичноi оцiнки, на естетичне виховання через спiввiдношення творчiсть спiвтворчiсть. Адже незавершенiсть (нон-фiнiто) передбачаСФ двоплановий пiдхiд, за якого ступiнь завершеностi твору мистецтва вбачаСФться в СФдностi твору зi сприймаючим субСФктом, тобто з урахуванням природноi рiзноманiтностi в актах спiвтворчостi, спiвзавершеностi одного й того ж твору мистецтва його сучасниками й людьми наступних епох.
Слiд пiдкреслити, що проблема незавершеностi художнього твору все бiльше привертаСФ увагу дослiдникiв i виявляСФ чимало сумiжних, важливих для поглиблення естетичного знання питань.
Теоретично перспективною здаСФться нам, наприклад, точка зору украiнського дослiдника Н.В. Хамiтова, який повязуСФ незавершенiсть зi специфiкою художнього вирiшення суперечностей мистецтвом. Вiн видiляСФ три аспекти цього звязку: 1) питання про незавершену форму художнього вирiшення суперечностей; 2) питання спiвтворчостi автора й сприймаючого; 3) питання розiмкнутостi критерiю та наслiдкiв художнього вирiшення суперечностi.
Н.В. Хамiтов також вважаСФ можливим розглядати принцип незавершеностi не лише на загальноестетичному рiвнi, а й на культурологiчному. Яскравим прикладом, який пiдтверджуСФ авторську концепцiю, СФ принцип незавершеностi ранньоi буддiйськоi культури як iлюстрацii художнього вирiшення ii глибинних суперечностей. Такий пiдхiд до проблеми даСФ автору пiдстави стверджувати, що художнСФ вирiшення суттСФвих для даноi культури суперечностей формуСФ ii архетипи, якi можна осмислити як мiфологеми культури. На мiфологеми також поширюСФться принцип незавершеностi, який матиме вже подвiйний характер: це незавершенiсть у межах власного культурно-iсторичного типу i незавершенiсть стосовно iнших культур.
Ми звертаСФмо увагу на точку зору Н.В. Хамiтова передусiм для того, щоб показати спадковiсть тих чи iнших iдей: проголошенi в межах певноi естетичноi орiСФнтацii, вони дають поштовх теоретичному пошуковi й поступово проблема вимальовуСФться у всiх можливих аспектах. Так, через зiткнення протилежних методологiчних пiдходiв, виокремлюються ii обСФктивний обсяг, змiст, а також сумiжнi з нею питання.
Важливе мiiе у феноменологiчнiй естетицi взагалi i в концепцii Романа РЖнгардена зокрема посiдаСФ проблема цiнностi, яка неодмiнно подiляСФться ним на цiннiсть естетичну i цiннiсть художню.
Розробкою проблеми цiнностi Р. РЖнгарден почав займатися ще в 4060-х роках (Нотатки про вiдноснiсть цiнностей, Естетична цiннiсть i проблема ii обСФктивного обТСрунтування, Цiнностi художнi й цiнностi естетичнi та iн.), а пiзнiше широке коло питань, повязаних з дослiдженням специфiки естетичноi цiнностi, стало обСФктом теоретичного аналiзу в багатьох краiнах РДвропи.
Згiдно з поглядами РЖнгардена, естетичнi цiнностi завжд?/p>