Фiлософiя середньовiччя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Фiлософiя середньовiччя
1. Теоцентризм середньовiчноi фiлософii й основнi етапи ii розвитку
РДвропейська середньовiчна фiлософiя займаСФ великий вiдрiзок часу в iсторii V XIVст. (умовно за точку вiдлiку звичайно приймають Vст. столiття краху Римськоi iмперii та закриття Академii Платона), хоча процес становлення середньовiчноi фiлософii охоплюСФ i епоху I IVст.
Процес утвердження новоi культури та парадигми мислення був складним, суперечливим та болiсним. Зi свiдомостi людей витiснялась язичеська полiтеiстична антична культура i фiлософiя космоцентризму та утверджувалась нова культура, стрижнем якоi ставала монотеiстична релiгiя. У працях перших християнських мислителiв Теофiла, Фiлона, РЖренея, Юстiна та iн. ми бачимо спроби використання iдей античноi грецькоi i римськоi фiлософii для обТСрунтування релiгiйних догматiв i iдей. При цьому виникаСФ певна подоба синтезу ряду положень фiлософii i богословя винятково в iнтересах богословя. Фiлософiя ставить себе на службу релiгii, розвиваСФться з врахуванням основних догм християнства, розглядаСФться як галузь знання, що веде до найбiльш високого i досконалого знання теологiчного.
Це зумовлене тим, що релiгiя в тi часи була не просто однiСФю з форм свiтогляду, а по сутi пануючим станом свiдомостi епохи, формою конкретно-iсторичного духовного буття тiСФi епохи. Таким чином, провiдною рисою фiлософii середньовiччя СФ теоцентризм теоретична думка концентруСФться навколо поняття Бога, реальностi, що визначаСФ все суще. Фiлософiя намагаСФться осмислити творiння свiту Богом, релiгiйнi догми в фiлософських категорiях, тому точнiше було говорити не про фiлософiю як таку, а про теологiю (вiд грецьк. theos бог, logos вчення), що представляСФ собою богословське вчення, яке включаСФ в себе елементи фiлософii.
У середньовiчнiй фiлософii, як правило, видiляють такi етапи: апологетика, патристика, схоластика.
Апологетика виникаСФ в перiод боротьби християнства з язичеським полiтеiзмом. РЗРЗ представники не тiльки намагались вiдстояти право на iснування новоi релiгii, але й теоретичному обТСрунтуванню свого вiровчення. Серед апологетикiв формуСФться двi лiнii:
1) латиномовна (захiдна);
2) грекомовна (схiдна). Так, наприклад, Фiлон iз Александрii (РЖ ст.) намагався обТСрунтувати основнi догми християнства на основi платонiзму, пiфагореiзму, стоiцизму. На вiдмiну вiд неоплатонiзму, що тлумачив абсолют як безособистiсне, Фiлон стверджував особистiсне буття Бога, що створив конечний свiт i людину. Представник захiдноi лiнii Квiнтин Тертуллiан (РЖРЖ-РЖРЖРЖ ст.), зберiгши точку зору грецькоi фiлософii на Логос, звязав його з РЖсусом i обТСрунтував вчення про святу Трiйцю, що СФ принципово важливим для християнськоi теологii.
Слiдом за апологетикою виникаСФ патристика, що заклала основи християнськоi фiлософii. Назва цього етапу походить вiд слова "патер" "отець" (маСФться на увазi "отець церкви"), вiн триваСФ з I по VI ст. Основнi представники Василь Великий (РЖV ст.), Августин Аврелiй (РЖV ст.), Григорiй Нисський (РЖVст.), та iн. Головними проблемами, над якими розмiрковували цi мислителi були проблема сутностi Бога i його троiстостi та вiдношення вiри i розуму, одкровення християн та мудростi язичникiв.
З античних фiлософiв на "отцiв церкви" найбiльший вплив справили iдеi Платона i неоплатоникiв, особливо вчення про РДдине. Воно згiдно Плотiну, маСФ надсвiтову природу, пiднiмаСФться над множинним; воно недосяжне для пiзнання. РДдине СФ нi думка, нi дух, нi воля, нi тим бiльше предмет; воно абсолют, а тому непiзнаванне. Але воно разом з тим нiщо iнше, як те, що породжуСФ все, вiчна першопричина всього iснуючого. Таким чином, все РДдине виникаСФ, у принципi, з нiчого. РДдине вiчне i нематерiальне, тому воно не може вичерпатись. РДдине найдосконалiше, але його наслiдки, тобто те, що воно породжуСФ, не можуть стояти нарiвнi з ним; вони нижчi, тому i менш досконалi.
В РЖVст. завершуСФться процес формування середньовiчноi свiтоглядно-фiлософськоi парадигми.
Схоластика (вiд грецьк. scholasticos- школа) являла собою сугубо шкiльну (унiверситетську, монастирську) мудрiсть, у якiй засобами формально логiчних мiркувань доводилися догми християнства. Схоластика формувалася в перiод з VIII по XIIст. i ii розквiт приходиться на XIII XIV ст. Найбiльш повно iдеi ранньоi схоластики IX-XIIст. вiдбитi в працях РЖоанна Еригени, Ансельма Кентерберiйского, "класичноi" схоластики XIII-XIVст. у працях Альберта Великого, Фоми Аквiнського. В той час всi, хто займався науками i особливо фiлософiСФю, були "схоластиками", що в той час було по смислу близьким поняттю вчений, теоретик. Проблеми, над якими розмiрковували схоласти по змiсту як i ранiше були повязанi з Богом i таСФмницею спасiння, але на перший план виходить проблема вiдношення вiри та розуму, релiгii i науки, проблема природи загальних понять (унiверсалiй). Схоластична фiлософiя прагнула осягнення християнського не тiльки вiрою, а перш за все рацiональними засобами логiкою та фiлософiСФю. В цей час особливо вiдчуваСФться вплив фiлософii Аристотеля i його силогiстики. Увага до аналiзу понять засобами формальноi логiки часто призводило до того , що сама фiлософiя зводилась виключно до манiпулювання поняттями до саме тiСФi "схоластики", яку критикували за нежиттСФздатнiсть, надуманiсть, беззмiстовнiсть.
Що обСФднуСФ роздуми фiлософiв, що представляють середньовiчну культуру i якi загальн?/p>