Фiлософiя середньовiччя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
ту обмеження i дроблення загального при взаСФмодii його з небуттям. Яскравими представниками реалiзму були РЖоанн Скот Ерiуген (IXст.), Гiльом iз Шампо (XIст.), А.Кентерберiйський (XIст.).
Проти реалiстiв виступали номiналiсти, якi учили, що загальнi поняття це усього лише iмена речей, i що вони, таким чином, iснують "пiсля речей" i не мають самостiйного iснування. До номiналiстiв iсторики фiлософii вiдносять Роiелiна (XI XIIст.). Вiн твердив, що загальнi поняття це тiльки химери, "струси повiтря". Загальне виникаСФ лише в словесному досвiдi людини, в ii мовi. Унiверсалii, на його думку, мають лише дотичне вiдношення до речей.
Крайнi форми реалiзму i номiналiзму здебiльшого спрощували проблему. Тому одержали широке поширення помiрнi версii номiналiзму i реалiзму. Помiрний номiналiзм представляли Дунсон Скот (XIIIст.), Вiльям Оккам (XIII-XIVст.), Ф. Аквiнський (XIIIст.). Так, наприклад, Аккам заперечував самостiйне iснування загального, але не зводив його до емпiричноi данностi термiну. Вiн визнавав реальним загальне як певне цiлiсне розумове узагальнення iндивiдуальних речей. Фома Аквiнський стверджував, що унiверсалii iснують "до речей" (в божественному розумi), "в самих речах" (як iх сутнiсть або форма), "пiсля речей" (тобто в розумi людини як результат абстракцii).
Найвизначнiшим представником схоластики вважаСФться Фома Аквiнський (Томас Аквiнат).
4. Основнi фiлософськi iдеi Фоми Аквiнського
Одним з найбiльш видатних представникiв зрiлоi схоластики був Фома Аквiнський (1225-1274 рр.). У своiй обСФмнiй працi "Сума теологii" Фома дав зразок схоластичного мислення i основаних на ньому методiв викладу теоретичних проблем. Разом з тим, вiн виявив себе як майстер систематизацii i компромiсу; ми маСФмо справу з теолого-фiлософським синтезом вiри i розуму. Сам факт такого синтезу вiдбивав ту обстановку, що складалася до XIIIст. у богословi. Справа в тому, що в РДвропу стали проникати новi iдеi з арабського Сходу, де краще знали працi Аристотеля i могли тлумачити iх бiльш вiльно. За дорученням Римськоi курii Фома переробив вчення Аристотеля в християнсько-католицькому дусi. Аквiнат створив богословсько-фiлософську систему, що не протиставляла аристотелiзм католицьким догмам, а використовувала його для обТСрунтування i захисту католицького вiровчення.
Цiкавим СФ вирiшення Ф.Аквiнським питання про спiввiдношення фiлософii i теологii, вiри i знання (науки). Наука i фiлософiя, на думку Фоми, описують навколишнiй свiт, спираючись на розум i досвiд. Теологiя "пояснюСФ", наприклад, такi чудеса: зцiлення хворих, воскресiння з мертвих, чудеса природи i т. iн., одержуючи iстину за допомогою одкровення, Священного писання. У звязку з цим Фома сформулював ряд принципових положень:
1.Теологiя самодостатня: вона використовуСФ науку i фiлософiю з метою кращого розумiння божественних iстин, але не залежить вiд них.
2.РЖстини теологii мають своiм джерелом одкровення, а iстини науки чуттСФвий досвiд i розум. Тому вони (теологiя i наука) не заважають одна однiй, а лише доповнюють одна iншу, iснують в згодi. "асне, кажучи, Фома говорив про гармонiю вiри i розуму.
Вiн стверджував, що в релiгii i теологii СФ ряд положень, що мають потребу у фiлософському обТСрунтуваннi, не тому, що вони не можуть без нього обiйтися, а тому, що будучи доведеними, вони стають ближче людинi як мислячiй iстотi i тим самим змiцнюють ii вiру. Доказу пiддаються положення про буття Бога, його СФдинiсть, особливостi його дiяльностi, безсмертя людськоi душi. Доказ цих положень i утворюСФ той теоретичний змiст, яке СФ загальним у фiлософii i християнсько-католицькiй теологii. Однак значне число догматiв не пiддаСФться рацiональному обТСрунтуванню наприклад, ортодоксальна вiра в трiйцю як iснування надприродного Бога як СФдиноi iстоти й одночасно в трьох образах; виникнення свiту в часi з нiчого, первородного грiха i т.п. Цi догмати, на думку Фоми, не протирозумнi, не iррацiонал первородного грiха i т.п. Цi догмати, на думку Фоми, не протирозумнi, не iррацiональнi, а надрозумнi. РЗхнiй доказ не пiд силу людському розуму, вони непiзнаванi для нього, але цiлком яснi розуму нескiнченноi божественноi особистостi.
Однак треба мати на увазi, що теологiя Фоми вище науки, i якщо, як вiн пише, розум не виконуСФ своСФi задачi в справi доказу догматiв, вiн стаСФ марним i СФ небезпека того, що вiн переродиться в небезпечнi омани. У випадку конфлiкту вирiшальне слово залишаСФться за теологiСФю (вiрою), що вище всiх рацiональних доказiв. Не важко здогадатися, що наука тут утягнена в рамки християнськоi ортодоксii i ii мiiе тiльки там.
Широку популярнiсть набули докази буття Бога Фомою Аквiнським. "Сума теологii" мiстить пять доказiв буття Бога, якi взаСФмоповязанi один з одним. Фома вважав, що довести iснування Бога можна двома способами, а саме через причину i через наслiдок, тобто в першому випадку доказ йде вiд причини до наслiдку, у другому вiд наслiдку до причини. Обидва способи реалiзованi.
Перший доказ являСФ собою доказ вiд причини. Виходячи з iснування всезагальноi причинноi обумовленостi, робиться висновок про iснування першопричини (Бога).
Другий доказ це доказ вiд руху. Все, що рухаСФться, зумовлене чимось iншим зовнiшнiм по вiдношенню до рухомого тiла. З цього робиться логiчний висновок про iснування нерухомого першодвигуна (Бога).
Обидва цi докази наперед припускають конечнiсть свiту, його вториннiсть.
Третiй доказ: виходячи з випадковостi iснування всiх конечних речей, робиться висновок про необхiдну iстоту (Бога), що стоiть за випадковiстю.