Фiлософiя середньовiччя
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
? риси середньовiчноi фiлософii?
Крiм теоцентризма, про що вже було сказано, це креацiонiзм (вiд лат. creatio творення) вчення про творення свiту i людини Богом з нiчого. Активне, творче начало вилучаСФться з природи, космосу та передаСФться Богу, що стоiть над природою. Саме Бог маСФ дiйсне буття вiн вiчний, незмiнний, самототожний, нi вiд кого не залежить i СФ джерелом всього сущого.
Якщо Бог творить свiт, то свiт конечний в часi i маСФ певну направленiсть. Ця направленiсть, зокрема iсторii, зумовлена Богом i спрямована на реалiзацiю наперед встановленого Богом плану спасiння людини. Тому для середньовiчноi фiлософii характерний провiденцiалiзм (вiд лат. providentia провидiння). Один з найбiльш вiдомих мислителiв цiСФi епохи Августiн Блаженний тлумачив цей процес як шлях до "Царства Божого".
РЖстотним для середньовiчноi фiлософii СФ також персоналiзм розумiння людини як персони (вiд лат. persona особистiсть), тобто неподiльноi особистостi, створеноi по образу i подобi Бога, надiлена розумом та свободою волi.
Важливою iдеСФю, що пронизуСФ тисячолiття iснування середньовiчноi фiлософii, була iдея одкровення. Християнський Бог, хоча сам по собi не доступний для пiзнання, все ж вiдкриваСФ себе людинi, i його одкровення явлено в священних текстах Бiблii, тлумачення яких i СФ основний шлях богопiзнання. Середньовiчна людина всюди бачила символи, а фiлософiя особливу увагу придiляла символiцi слова i тексту. Мислителi цiСФi епохи намагались розробити особливий iнструментарiй для осягнення прихованих значень символiв. Тому символiзм (i алегоризм) став однiСФю з характерних особливостей середньовiчноi фiлософii (середньовiчна герменевтика). Особлива увага до слова зумовила знамениту cуперечку про природу унiверсалiй мiж номiналiстами та реалiстами.
2. Проблема вiри i розуму та ii вирiшення в середньовiчнiй фiлософii
ОднiСФю з центральних проблем, над якою розмiрковують мислителi середньовiччя проблема спiввiдношення вiри i розуму. Християнськi фiлософи розглядають вiру як особливу, надприродну, пiзнавально-свiтоглядну позицiю субСФкта. Вiра маСФ глибиннi емоцiйно-вольовi основи i СФ психологiчно первинною стосовно дискурсивного пiзнання. "Якщо не увiруСФте, то не урозумiСФте", стверджував Климент Олександрiйський. При цьому вiра, як установка свiдомостi, ототожнювалася з релiгiйною вiрою.
У середньовiчнiй фiлософii сформувалося кiлька точок зору на те, як вирiшити проблему вiдношення вiри i розуму.
1.Рацiоналiстична точка зору, представлена ПСФром Абеляром (1079 1142 рр.) i його учнями. Прихильники ii вимагали пiддати догмати вiри оцiнцi розуму як вищому критерiю iстини чи омани. Хоча вiра i розум не суперечать один одному, проте, у випадку конфлiкту мiж ними вирiшальний голос повинен належати рацiональному мисленню. Людина може прийняти з iстин вiри лише те, що узгоджуСФться з критерiями розуму, все iнше повинно бути вiдкинуте як помилкове. Цю точку зору роздiляли також Роджер Бекон i Маймонiд, що вiдстоювали примат розуму над вiрою, примат логiчних суджень над релiгiйним мисленням.
2.Точка зору двоiстоi iстини, висунута латинськими аверроiстами, прихильниками теорii двох iстин теологiчноi i науковоi. Вони вважали, що протирiччя мiж теологiСФю i наукою мають пiд собою пiдстави, тому що теолог спираСФться на iстини одкровення, а вчений на данi науки. Аверроiсти, розвиваючи погляди Аверроеса (1126 1198 рр.), прагнули до автономiзацii науки вiд теологii. Вони прагнули довести, що, хоча предмет, яким займаСФться наука, дiаметрально протилежний предмету теологii, проте кожна з них у власнiй сферi зберiгаСФ цiннiсть. Протилежнiсть мiж ними не виключаСФ iстиностi обох. Фiлософiя черпаСФ своi знання з розуму, теологiя ж з iстин одкровення i тому СФ iррацiональною. Тому вони повиннi суперечити одна однiй, i усунути це протирiччя неможливо, тому що вони виходять з рiзних передумов. Хоча погляди латинських аверроiстiв на проблему вiдношення науки i теологii не СФ цiлком однозначними, проте вони постулують розвиток наукових дослiджень. Вони намагаються довести, що фiлософiя, висловлюючись проти вiри, не СФ помилковою, навпаки, на ТСрунтi рацiонального пiзнання вона iстинна. Очевидно, аверроiсти насамперед прагнули до емансипацii науки вiд контролю i впливу теологii, до забезпечення собi свободи наукових дослiджень, що не потребують схвалення церкви.
3.Точка зору предметного розмежування яка, зокрема, знайшла своСФ вираження в поглядах РЖоанна Салiсберiйського (1110 1180 рр.). Через його мiркування червоною ниткою проходить тенденцiя розмежувати теологiю i науку по iх предметах i цiлям. РЖснують рiзнi методи доказу iстин: до одних приходять шляхом мiркувань, до iнших за допомогою почуттiв, до третiх через вiру. Представники цiСФi точки зору аж нiяк не прагнули скасувати теологiю чи усунути вiру, а були прихильниками автономiзацii науки i звiльнення ii вiд впливу теологii.
4.Точка зору повного заперечення цiнностi науки, виражена в особливо яскравiй формi Тертуллiаном (160 240 рр.) i пiдтримана пiзнiше Петром Дамiанi (1007 1072 рр.). Прихильники цiСФi точки зору на противагу прихильникам трьох попереднiх доводили, що розум суперечить вiрi, що рацiональне мислення становить небезпеку для вiри. Тертуллiан, наприклад, вважав, що iстини вiри СФ цiлком безглуздими з погляду розуму, але саме тому в них слiд вiрити. Наука не тiльки не в змозi поглибити вiру; вона, навпаки, псуСФ, а не доводить ii за допомогою розуму, тому що рацiональне мислення обертаСФться проти вiри. З?/p>