Фiлософiя Ренесансу
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Фiлософiя Ренесансу
Ренесанс визначаСФться як iсторичний процес iдейного й культурного розвитку напередоднi раннiх буржуазних революцiй, що маСФ самобутню цiннiсть. Його елементи починають проявлятися на пiзнiй фазi феодалiзму й обумовленi розкладанням, що починаСФться, феодальноi системи. Весь процес триваСФ аж до раннiх буржуазних революцiй.
У розвинених краiнах РДвропи вже на переломi XII i XIII ст. у звязку з розвитком ремесел i торгiвлi, з розквiтом мiст вiдбуваСФться рiст продуктивностi працi. Мiсто представляло силу, завдяки якiй феодалiзм прийшов до вершин своСФi економiчноi зрiлостi, але разом з тим у росту мiст проявлялися риси, якi переходили за рамки феодального ладу. РЖз прогресуючим економiчним розвитком мiст звязаний процес швидкого нагромадження торговельного й лихварського капiталу, а згодом виникають зародки (локальнi, обмеженi, нестiйкi) капiталiстичних виробничих вiдносин. Мануфактури були, однак, спочатку скорiше виключенням, чим правилом. У сутностi Ренесанс СФ перiодом подолання попередньоi тривалоi стагнацii продуктивних сил.
У феодальнiй РДвропi iснували бiльшi розходження в економiчному, полiтичному й культурному розвитку мiст, тому Ренесанс не виникаСФ вiдразу у всiх краiнах, але насамперед у найрозвиненiших. Його колискою СФ РЖталiя - майже весь перший перiод свого розвитку Ренесанс був iталiйським явищем, i лише в другому перiодi вiн здобуваСФ СФвропейський характер. В iсторiографii на Заходi iснуСФ лапiдарна хронологiя Ренесансу: раннiй Ренесанс - Trecento (починаючи з 1300 р. XIV в.), зрiлий Ренесанс-Quattrocento (XV в.), пiзнiй Ренесанс - Cinquecento (XVI в.). Це розподiл безпiдставно, тому що воно абстрагуСФться вiд нацiональних i iнших розходжень розвитку Ренесансу в рiзних краiнах тодiшньоi РДвропи. .
Головнi носii iдеологii Ренесансу - мiськi вищi шари, умiльцi, мiщани, монастирськi й церковнi iнтелектуали - перебували в гострому полiтичному протиборствi iз середнiми й нижчими шарами мiського населення, нехтували бiдноту (плебс ), незаможних. У той перiод ще не дозрiли класовi протирiччя мiж мiщанами й феодальним дворянством, навпаки, дворяни й навiть високi представники церкви симпатизували мiщанським шарам, положення й спосiб життя яких представлялися привабливими.
РЖдеологiя Ренесансу маСФ як би подвiйну спрямованiсть: з одного боку, антифеодальну, з iншого боку - антиплебейську. Мiщанськi верхи прагнули до стабiлiзацii й розширення товарно-грошових вiдносин за допомогою реформ державного апарата й церкви. Термiн ренесанс правильно вживати саме в цiй класовiй визначеностi. Головний змiст i навiть головну рису цього iсторичного процесу вiдбиваСФ не дослiвний переклад цього термiна (фр. renaissance - вiдродження, тобто вiдродження, новий розквiт античноi культури, науки й фiлософii), а антифеодальний змiст процесу, спрямованiсть проти церкви, дворянства й всiх феодальних порядкiв.
Для мислення, iдеологii й культури Ренесансу вирiшальною тенденцiСФю, що характеризуСФ переворот, СФ перехiд вiд теоцентричного до антропоцентричного розумiння миру. Це процес дiалектичний, суперечливий, складний, здiйснюСФться вiн повсюдно, але в рiзних модифiкацiях, варiантах, формах.
Ренесанс охоплюСФ ту фазу iсторii, у якiй християнська релiгiя вже не маСФ домiнуючоi, монолiтноi позицii. Цей переворот вiдбуваСФться насамперед у релiгiйних рядах; нi у фiлософii, нi в мистецтвi або лiтературi вiдразу не усуваСФться iснуючими сторiччями традицiйний напрям думок.
У боротьбi iз середньовiчним теократизмом на перший план культури Ренесансу виступають гуманiстичнi, антропоцентричнi мотиви. Презирство до земного СФства замiняСФться визнанням творчих здатностей людини, розуму, прагнення до земного щастя. Реалiзацiя людяностi припускаСФ освоСФння досягнень культурного багатства минулого, тому гуманiзм Ренесансу спонукуСФ iнтерес до античноi культурноi спадщини, до оволодiння багатоликим багатством древньоi фiлософii. Знову й по - iншому вiдкриваються Платон i Аристотель, а також неоплатонiки, стоiки, епiкурейцi, Цицерон i iн. РЗхня фiлософiя розглядаСФться в iсторичному контекстi. Ренесанс - це насамперед вiльне осмислення добуткiв античностi, вiдмова вiд готових i незмiнних iстин. Замiсть поняття iстини самоi особистостi надаються можливiсть i право вирiшувати, що iстинно, а що нi. Древнi фiлософи приймаються скорiше як союзники, чим вища iнстанцiя. Ученi, фiлософи вже виступають не як представники закритих шкiл, але як окремi дослiдники. Цьому вiдповiдали новi форми фiлософського пояснення, iндивiдуального стилю лiтературноi обробки. Як реакцiя на схоластичну складнiсть повсюдно спостерiгалося прагнення до бiльше зрозумiлого викладу. Проти колишнього схематизму бiльше враховуСФться реальнiсть, увага зосереджуСФться на питаннях, якi мають практичне значення й користь.
Однак було б неправильним iдеалiзувати гуманiзм Ренесансу й не зауважувати його внутрiшнiх протирiч, якi зрештою вiдповiдають його iсторичноi обумовленостi XIII-XV ст. Границi цi зримо проявляються в елiтарностi, в аристократичних тенденцiях. Так, гуманiстичнi iдеi моральностi були призначенi вищим соцiальним колам i класам, що мали можливiсть одержати утворення. Люди, якi проголошували гуманiзм, мали доступ до античноi культури й фiлософii, знали мови (знання латинськоi мови, лiтератури було iстотною ознакою Ренесансу). Не можна забувати, що гуманiзм Ренесансу iз самого початку рiзко суперечив аверроiзму (у деяких роботах викладаСФться