Фiлософiя Ренесансу
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
думка, що iталiйський гуманiзм СФ католицькою реакцiСФю на вчений аверроiзм), тому що гуманiсти насамперед пiдкреслювали субСФктивну, активну, практичну сторону пiзнання.
Поворот до антропоцентризму не можна тут розумiти спрощено, що як миттСФво перемагаСФ дiя або як якесь прозоро чисте вираження матерiалiстичних поглядiв. Суть у тiм, що гуманiзм Ренесансу проявлявся в революцiйних iдеях, звернених на внутрiшню, земну божественнiсть людини, у вiдмовi вiд зовнiшньоi iнституцiональноi iстини божоi, у залученнi людини до життСФвоi активностi, у твердженнi вiри людини в себе. Але й це нове, безсумнiвно прогресивне, будучи iсторично обумовленим, могло виявитися лише в тiй або iншiй формi, обумовленоi рамками релiгii.
Часто дискутуСФться проблема вiдносини мiж Ренесансом i РеформацiСФю. РЖнодi спрощено затверджуСФться, що мiж ними iснуСФ протилежнiсть, що складаСФться в тiм, що Ренесанс-Явище мiжнародне, загальноСФвропейське, тодi як Реформацiя-Явище лише нацiональне (нiмецьке). РЖстотним, однак, СФ те, що Ренесанс i Реформацiя мають загальну антифеодальну спрямованiсть, у iхнiй основi лежить антифеодальний рух, носiСФм якого у феодальному суспiльствi, що розкладаСФться, були мiськi шари суспiльства. Якщо Ренесанс висуваСФ вимогу перетворення суспiльства шляхом розширення свiтського утворення, то Реформацiя залишаСФться в рамках середньовiчного миру думок людини й у цих границях пропонуСФ йому новий, спрощений шлях до бога. РЖдеi Ренесансу могли активiзувати лише верхнi буржуазнi шари (у сутностi не було нiякого гуманiстичного варiанта, що виражаСФ iнтереси середнiх i нижчих шарiв); навпроти, iдеi змiни церкви i ii навчань - як головний змiст Реформацii - були здатнi мобiлiзувати середнi й нижчi шари суспiльства, бiльше привязанi до релiгiйних подань у силу умов свого iснування.
Гуманiзм в РЖталii
Духовне й культурне перетворення Захiдноi РДвропи, що проходить у рiзних умовах, маСФ своi характернi риси й перiоди. У першому, ранньому перiодi, тобто в XIV-XV вв., нова культура маСФ насамперед гуманiстичний характер i зосереджуСФться головним чином в РЖталii; в XVI i значною мiрою в XVII в. вона маСФ головним чином природниче-наукову спрямованiсть. Гуманiзм Ренесансу в цей перiод переходить в iншi СФвропейськi краiни.
Гуманiзм (лат. humanus - людський) у загальному значеннi слова означаСФ прагнення до людяностi, до створення умов для гiдноi людини життя. Гуманiзм починаСФться тодi, коли людина починаСФ мiркувати про себе, про свою роль у свiтi, про свою сутнiсть i призначення, про змiст i мету свого буття. Цi мiркування мають завжди конкретнi iсторичнi й соцiальнi передумови, гуманiзм по своiй сутностi завжди виражаСФ певнi соцiальнi, класовi iнтереси.
У вузькому змiстi слова гуманiзм визначаСФться як iдейний рух, що сформувалося в перiод Ренесансу й змiстом якого СФ вивчення й поширення античних мов, лiтератури, мистецтва й культури. Значення гуманiстiв треба розглядати не тiльки у звязку з розвитком фiлософського мислення, але й з дослiдницькою роботою з вивчення старих текстiв РЖталiйськi гуманiсти збирали добутки древнiх авторiв за допомогою грекiв, якi в цей час осiдали в РЖталii. Петрарка, наприклад, зустрiчався iз грецьким ученим-ченцем Ваарламом, вiзантiйський учений-гуманiст Хризолорас привiз в РЖталiю ряд грецьких лiтературних памятникiв. Зростаючий iнтерес до вивчення древньоi лiтератури пiдтримували й мiськi патрицiанськi пологи. У деяких мiстах виникали культурнi центри, у яких були зосередженi античнi тексти й памятники. . Тому iталiйський гуманiзм характеризуСФться як лiтературний, фiлологiчний. Робиться висновок, що поняття гуманiзм ставиться лише до культурного й освiтнього впливу грецькоi й римськоi культури. Однак у такому розумiннi гуманiзм ставиться тiльки до духовноi сфери Прикладом однобiчного культурно-духовного розумiння гуманiзму СФ iдея так званого, християнського Заходу, що сьогоднi в модифiкованiй формi знову зявляСФться в концепцiях католицького клерикалiзму. Вiдповiдно до цiСФi iдеi, захiдноСФвропейський (або СФвропейський) гуманiзм спочиваСФ на двох стовпах: на гуманiстичнiй спадщинi античного миру й на християнствi, що СФ нiбито iсторичним ферментом збереження й розвитку традицiйних духовних гуманiстичних цiнностей i для сучасностi, вихолощуСФться його практичний, динамiчний, войовничий момент. Цей момент не можна випускати з поля зору, вiн завжди в наявностi, хоча й по-рiзному проявляСФться в конкретних умовах. Ставиться це й до iталiйського гуманiзму, що був вираженням конкретного суспiльного руху представляв у цьому змiстi величезний iсторичний прогрес, незважаючи на свою iсторичну обумовленiсть i обмеженiсть.
Початок iталiйського гуманiзму
Данте АлiгьСФри (1265-1321). Свiй гуманiстичний свiтогляд Данте виклав насамперед у безсмертнiй Комедii Боккаччо перейменував ii в Божественну комедiю, потiм у трактатах Бенкет i Монархiя. Його лiтературну й iдейну творчiсть становлять СФднiсть. Елементи нового, що народжуСФться свiтогляду Ренесансу втримуються в його поетичнiй творчостi. Християнську догматику Данте приймаСФ як незмiнну iстину, однак даСФ новий виклад вiдносини божественного й людського. Вiн не протиставляСФ цi початки, але бачить iх у взаСФмнiй СФдностi. Бога не можна протиставляти творчим силам людини. Людина детермiнована двояким способом: з одного боку, богом, з iншого боку - природою. До блаженства, таким чином, ведуть д