Фiлософiя Ренесансу
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?армонiйнiй СФдностi прекрасний, у цьому складаСФться його божественнiсть. Покликання людини - бути середньою ланкою, зСФднанням цiСФi гармонiйностi. РЖ людина СФ божественним, якщо вiн реалiзуСФ в собi й у вiдношеннi до природи, до миру цю красу гармонii - це i СФ шлях його морального вдосконалювання.
Фiлософiя Плетона в РЖталii була прийнята прихильно. Вiн уперше представив неоплатонiзм не в середньовiчнiй рясi або в реконструйованих системах стародавностi, але в оригiнальнiй, живiй фiлософськiй формi. Дiйсно, новий синтез не може виходити лише iз древнього язичества, але повинен брати до уваги традицii вже майже пятсот рокiв iснуючого розвитку християнства.
Час найбiльшого розквiту iталiйського платонiзму повязане iз уже згадуваноi флорентiйськоi АкадемiСФю, що в 1459 р. за пропозицiСФю Плетона заснував Козимо Медичи. Ця Академiя, а також i iншi культурнi суспiльства, що виникли в iнших мiстах тодiшньоi РЖталii, поСФднували видних фiлософiв, поетiв, художникiв, дипломатiв i полiтикiв того часу. Характер цих обСФднань повнiстю вiдрiзнявся вiд характеру офiцiйних фiлософських центрiв, унiверситетiв i монастирських шкiл; тут не читалися лекцii, але велися бесiди. Вiлла в Кареджии, що Козимо надав Академii. Про це згадуСФ М. Макiавеллi: Козимо був також доброзичливцем i захисником лiтераторiв. Вiн запросив у Флоренцiю вiдомого грецького вченого Аргиропулоса, щоб вiн навчав молодь грецькiй мовi й iншим наукам. Мiстив також у своСФму будинку Марсилио Фичино, прихильника платонiвськоi фiлософii, якого досить поважав. Щоб Фичино мiг безперешкодно вiддаватися вивченню наук i щоб з ним можна було часто зустрiчатися, Козимо подарував йому маСФток поблизу вiд свого сiльського володiння в Кареджii, стаСФ в той час культурним центром не тiльки РЖталii, але й всiСФi вченоi РДвропи. Академiя досягла свого найбiльшого розквiту при Фичино й Пикоделла Мирандола. Видною фiгурою серед платонiкiв XV сторiччя був Марсiлiо Фичино (1422-1495), видiляючись своСФю дiяльнiстю по перекладах. Вiн не тiльки перевiв усього Платона на латинь, але й познайомився з античним неоплатонiзмом. Не випадково вiн почав з перекладу так званого Corpus Hermeticum - збiрника анонiмних грецьких теологическо-фiлософських трактатiв, якi створювалися, iмовiрно, поступово в ходi I в. до н.е. i I в. н.е. Авторство цього збiрника приписувалося Гермесу Трисмегисту (грецьке iмя СФгипетського бога Тота - бога листа, чисел i книг). Збiрник зберiгся в скороченому видi, його тексти мiiями порушенi. Усього в ньому викладено 18 текстiв i таСФмних релiгiйних, астрологiчних магiчних i мiстичних навчань. Для Фичино i його сучасникiв цi тексти були документом древньоi мудростi, з яких виростала платоновская релiгiйно-фiлософська традицiя, переводив Платона, Ямвлиха, Порфирiя, Прокла, цiкавився й християнським неоплатонiзмом, заново перевiв ареопагитику.
До питання про вiдносини бога й миру вiн пiдходить iз пантеiстичних позицiй. Його пантеiзм маСФ мiстичну спрямованiсть: бог - першопричина iСФрархiчно побудованого миру, вихiдна точка, що мiстить у собi увесь свiт; у свiтi вiн постiйно проявляСФться в динамiчних силах i при iхньому посередництвi. Це подання, мабуть, не маСФ нiчого загального iз середньовiчним креацiонiзмом i дуалiзмом.
Вiд католицькоi ортодоксii Фичино вiдхиляСФться й у твердженнi iдеi про те, що всi релiгiйнi культи й релiгiйно-фiлософськi навчання - проява загальноi релiгii (religio universalis). Християнству вiн надаСФ вирiшального значення, бачить у ньому насамперед найвище законодавство в етичному планi. ОбТСрунтування унiверсальноi релiгii вiн знаходить у положеннi про те, що iдея бога СФ вродженоi, що все вiдбуваСФться вiд СФдиного зробленого буття, тобто вiд бога, i тому повинен iснувати один культ, одна релiгiя.
Лiтература
1. АндрСФСФв. М.Л. РЖнновацiя або реставрацiя: казус Вiдродження. - К., 2005
2. ГнСФдич П.П. Епоха Вiдродження. - К., 1995
3. Лосев А. Ф. Эстетика Возрождения. Исторический смысл эстетики Возрождения. - М., 1998
4. Панофский Э. Ренессанс и ренессансы в искусстве Запада. - М., 1998
5. Яйленко О. В. РЖталiйське Вiдродження - К, 2005.