Фiлософiя й iдеологiя. Головний конфлiкт
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
чи зi сказаного, ми думаСФмо, що всяке суспiльно значиме поняття про людську волю повинне пiдлягати спецiальнiй експертизi як значиме так само для приватного поводження iндивiдуума. А саме, чи здатнi ми звязати зазначене поняття, з якими або конкретними практиками поводження, що зложилися незалежним образом вiдносно обСФктiв визнання. Значимiсть iндивiдуальноi сфер, таким чином, полягаСФ в тому, що саме на цьому рiвнi формуються зразки поводження адекватнi обСФктивнiй природi людини й людських вiдносин.
РЖдеологiя, говорячи абстрактно, СФ артикуляцiя якоiсь установчоi дii. РЖ тодi те, що формуСФ/систематизуСФ приватного iндивiда, теж можна вважати iдеологiСФю. Але ця систематизацiя не припускаСФ наявностi унiверсального коду. Тому що тут цiль - сформувати iндивiдуума й привести в гармонiю собою. Сучаснiсть - це якась нова можливiсть бути субСФктивним у нашому свiтi, де iснують досить твердi вимоги, якi потрiбно виконувати.
Вище було вiдзначено, що фiлософи типу Руссо потрiбнi тодi, коли потрiбна нова iдеологiя, що кличе до кардинальних соцiальних змiн, фiлософи типу Вольтера затребувана, коли потрiбна розвиненiсть мови, що задовольняСФ потреби уяви. Руссо - винаходив переконання, Вольтер формував дискурс.
РД рiзниця мiж формуванням сфери переконань, i формуванням сфери дискурсу. Фiлософiя, звязана зi сферою переконань, в iстотному ступенi орiСФнтована на публiчнiсть, а переконання вимагають заняття однозначноi позицii по тому або iншому питанню. Дискурс же, припускаСФ формування висловлень, повязаних з конституюванням iндивiдуальностi, а це вже, як правило, сфера приватного. В одному випадку важлива система логiчних аргументiв, в iншому - аргумент побудований на риторицi. У першому випадку СФ iдея, i людина повинен ii довести. У другому випадку, головне - артикуляцiя й додання форми. У першому випадку головне - логiка, а в другому - виразнiсть. У першому випадку - ми формуСФмо переконання iз приводу iдеалу, уже, так чи iнакше, визнаного в суспiльствi. У другому випадку, ми надiляСФмо здатнiстю людини, артикулювати своi iндивiдуальнi погляди. У першому випадку, ми вчимо користуватися вже готовими iдеями, а в другому, - користуватися мовою. У першому випадку фiлософ вiдповiдаСФ за процедуру легiтимацii колективно признаних iдей, у другому випадку - за процедуру легiтимацii iндивiдуальних поглядiв.
Парадигма iсторичностi формувала переконання й колективну iдентичнiсть для здiйснення СФдиного переживаннi загальних переконань, предметiв вiри, але, повторюСФмо, час iдей як предметiв вiри пройшло. Парадигма сучасностi, у свою чергу, формуСФ дискурс, спосiб артикуляцii. У рамках такоi парадигми ми дистанцiюСФмося вiд спiльностi переживання, тому що в приватнiй сферi ми не повиннi бути носiями переконань, але ми повиннi бути згiдно iз самим собою, адекватнi навколишньому свiту. Нiяке переконання цiСФi адекватностi iз самим собою не забезпечуСФ, а даСФ тiльки iстерiю й параною. Переконання це не те, що становить iнтимну характеристику iндивiдуума.
Зараз час фiлософiв типу Вольтера, час фiлософiв формуючих дискурс iндивiда. Але якщо сам Вольтер апелював до елiтарного спiвтовариства, предявляючи фiлософiю як елiтарне знання, i, таким чином, вiн задовольняв соцiальну потребу у фiлософському знаннi, те сучаснi фiлософи, тобто фiлософи прагнучi бути сучасними й стурбованi проблемою адекватностi свого знання потребам сучасностi, орiСФнтованi вже на проблеми приватного iндивiда. Це - проблеми повязанi зi зразками легiтимного поводження.
У класичнiй фiлософii iндивiдуум пiдкорявся системi явних i неявних правил, i цi правила фiлософовi важливо було розкрити. У такому ракурсi iндивiд був усього лише функцiСФю (у тiй же системi шлюбних вiдносин), його iндивiдуальнiсть розглядалося як випадковiсть, яку можна було винести за дужки.
Сучасна фiлософiя визнаСФ, що поводження iндивiда - почасти довiльно, i це довiльне поводження залишаСФться соцiально значимим. Таке поводження даСФ нам зразки можливого поводження. Цi зразки можливого поводження не можуть бути плодом уяви й рацiональноi конструкцii. Цi зразки поводження - результат iндивiдуальноi волi, i в таких зразках суспiльство бiдуСФ. Фiлософ, у свою чергу, покликаний i може легiтимувати цi зразки iндивiдуального поводження.
Фiлософ класичного перiоду в iсторii фiлософii, думав, що людина розумна, а розумна людина маСФ переконання, а з переконання - випливають правильнi дii. Але зараз уже можна вважати очевидним, що первинно дii, тому що вони не випливають iз переконань, а з мотивацiй. Цi мотиви виникають у сферi приватного як первиннi факти. Але, тому що, не всi мотиви iндивiдуальних дiй можуть претендувати на статус зразка, то суспiльство зацiкавлене у фiксацii саме тих мотивiв, якi можуть претендувати на цей статус.
РД поводження, орiСФнтоване на вже сформованi зразки. Як приклад можна вказати чоловiче поводження. РЖнша справа, що сформованi зразки чоловiчого поводження сформованi РЖсторiСФю. РЖ цим обумовлена iхня звичнiсть, легiтимнiсть, а в чомусь уже й архаiчнiсть. Архаiчнiсть полягаСФ в визначеннi зразкiв чоловiчого поводження. Легiтимнi зразки чоловiчого поводження й зараз передбачають доказ того, що ти не: а) жiнка, б) дитина, в) гомосексуалiст .
У випадку з жiночим поводженням ми бачимо разючу невiдповiднiсть мiж зразками жiночого поводження сформованого РЖсторiСФю, i зразками жiночого поводження, виробленими Сучаснiстю. У видi цього, дослiдникам зараз цiкавi, у першу чергу, зразки сучасно